Тоді в боях загинуло 366 людей, і ще 158 вважаються зниклими безвісти
29 серпня, п’ята річниця Іловайської трагедії. 2014-го в цей день українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення. Колону людей почали розстрілювати регулярні російські війська. У переддень річниці Тетяна Недбайло поспілкувалася з черкащанами, які знають з власного досвіду про тодішні втрати.

Черкасець Ярослав Горбик воював добровольцем на Сході України у складі 51-ої механізованої бригади. У 2014-ому чоловік разом зі своїм підрозділом перебував за два кілометри від Іловайська – у населеному пункті Покровка. Там вони тримали оборону.
«Ми вже в тилу були. Тобто ми вже розвідкою зайняли терикон. Там великий терикон. Дуже гарно дорогу було видно на Іловайськ, буквально два кілометра. І нам гарно було її чистить. Вони там старалися пару раз поставити блокпост, але в них нічого не вийшло, бо терикон був плотний».

Служив у Покровці Ярослав протягом тижня. 26 серпня 2014 він був поранений та потрапив у полон.
«Так три дні під постійним обстрілом. Потім 28 числа сказали, що нас випустять. Ми поїхали цим Камазом, ми проїхали два кілометри, нас повністю обстріляли, попробивали колеса. Ми вернулися, тоді вже було зрозуміло, що нас ніхто випускати не буде».

Уже 29 серпня, виконуючи домовленості між двома сторонами, поранених вишикували у колону з іншими військовими, аби пропустити через «зелений коридор».
«Декілька разів росіяни її розвернули, що, нібито, не тудою. І ми вишикувалися. Пішли на Многопілля. І отут на Червоносільському почався перший обстріл. Нас тримали там до ночі, ще всю цю ніч. Там спецназ добивав наших поранених. Потім нас повантажили в Камаз. І повезли до Амвросіївки. Ззаду танк йшов. І Камаз повний набитий пораненими».

Тоді 29 серпня загинув боєць взводу розвідки, очолюваного Ярославом, – Віталій Малиш із Тальнівщини. Хлопцю було 23 роки.
«Його знайшли трохи пізніше. І вже по рештках ДНК визначали. Наскільки я від хлопців знаю він сидів на броні. Туди влучив танк, і порозкидало на різні сторони. Важко, до сих пір важко. Я не знаю, це не пояснити словами. Коли ти втрачаєш підлеглого, це все одно, що дитину втратити».

За повідомленням Генпрокуратури України, тоді в боях загинуло 366 людей, і ще 158 вважаються зниклими безвісти. Серед загиблих – черкасець Володимир Ложешніков. Боєць батальйону «Донбас». Чоловік отримав поранення в Іловайську 18 серпня, вдруге його поранили – 29-го в Червоносільському під час обстрілу, розповідає його жінка Олена.
«28 серпня він нам зателефонував. Ми якраз були разом із дітьми. Він так зрадів, що ось діти зі мною. Що відразу зміг з усіма поговорити. Голос у нього був веселий. Він сказав, що все гаразд, що скоро буду вдома».

Від отриманих травм, Володимир загинув 31 серпня, перебуваючи в полоні. На той час, інформації, де перебуває чоловік, родина не мала. Рідні продовжували шукати його в госпіталях та моргах.
«І в Запоріжжі, у морзі, ми дивилися 180 фотографій хлопців, яких привезли з Іловайська. Ми дивилися ці фото, у надії, що його там немає, раптом впізнали. Потім було впізнання в морзі. Впізнавати було важко. По шрамах, особливих прикметах».

На пам’ять про чоловіка в Олени залишилися фото, прапор та хрестик. Його передав товариш Володимира.
«Він сказав, що зашив їх собі під резинку штанів. І каже, я так боявся, що їх знайдуть, так хотів його передати. Чоловік помер у нього на руках, фактично».

Бої за Іловайськ тривали з середини серпня 2014. А 29 числа Володимир Путін запропонував проросійським бойовикам відкрити для українських військових гуманітарний "зелений коридор", яким би вони могли вийти. 29 серпня зранку почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська: північна – з кодовою назвою «Булава» і південна – «Вітер». Колони рухалися за попередньо оговореними маршрутами. По військових відкрили вогонь.

Інф.: ck.suspilne.media



sv6BUjW2Rvo

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh