Журналіст Віталій Портников: Перші 100 днів Володимира Зеленського можна з упевненістю назвати днями його безвладдя
"Дайте йому 100 днів" - говорили прихильники нового українського Президента Володимира Зеленського його критикам, коли ті обговорювали ті чи інші заяви або кадрові рішення Глави держави.
Але насправді перші 100 днів Зеленського - категорія спекулятивна як для тих, хто Зеленського підтримує, так і для тих, хто його на дух не переносить. Спекулятивна тому, що ніякого реального правління Володимира Зеленського ще й не почалося, пише Віталій Портников для видання "Букви".
Людина, яка ще в ході своєї передвиборної кампанії оголосила себе "слугою народу" і позасистемним навіть не політиком, а "неполітиком", Володимир Зеленський не міг розраховувати на співпрацю з парламентом, який він відразу ж відправив на позачергові вибори, і з урядом, яке він відразу ж узявся захоплено критикувати. В результаті перші 100 днів Володимира Зеленського можна з упевненістю назвати днями його безвладдя і триваючого розбалансування українського державного організму.

Президентська вертикаль, сформована з найближчих друзів Президента, випадкових людей і чиновників, або скривджених попередньою владою, або тих, хто не витримав апаратної конкуренції, ніби зависла в безповітряному просторі. Уряд продовжував жити своїм життям, Парламент не тільки не голосував за наспіх підготовлені у президентському офісі і, взагалі-то, не розраховані на схвалення законопроекти, а й за кадрові пропозиції Глави держави. Судова система продемонструвала всю свою підконтрольність різним кланам і угрупованням, серед яких є як клани, орієнтовані на Президента і його оточення, так і самостійні групи, які користуються наростаючим хаосом для вирішення власних проблем.
Глава держави провів 100 днів без працездатного уряду, без парламенту, без власних міністрів закордонних справ і оборони, без повноправного керівника СБУ. Так, він устиг призначити - часто навмання - керівників обласних адміністрацій, але й для їх реальної роботи потрібна працююча вертикаль. А її немає і не могло бути. Саме зараз вона повинна з'явитися. Саме зараз все і почне відбуватися.

Насправді вирішальне значення для розуміння політичного курсу Володимира Зеленського і взагалі його здатності керувати країною будуть мати не перші, а другі 100 днів перебування колишнього коміка в кабінеті на Банковій. Буквально через кілька днів почне працювати новий парламент, у якому спішно створена під Главу держави партія "Слуга народу" і який уперше в українській політичній історії матиме більшість голосів виборців. Буде сформовано Уряд - і у Президента буде повний карт-бланш на підбір кандидатури Прем'єр-міністра і міністрів. І ось саме від рішень, які Володимир Зеленський буде приймати в координації із збудованою під нього владною вертикаллю, потрібно буде відштовхуватися - природно, в тому випадку, якщо ця вертикаль буде працювати, а управлінський хаос буде зупинений.

Тому що саме по собі формування парламенту і уряду ще не означатиме відновлення ефективно працюючої вертикалі влади. Для того, щоб така вертикаль працювала, необхідно чітке розуміння завдань державного будівництва та професіоналізм виконавців - починаючи від Президента, який навіть у нинішній ситуації продовжує пишатися своїм дилетантизмом, і закінчуючи останнім клерком, компетентність і освіченість якого дозволяють розраховувати на те, що він не допустить помилок. Про корупцію, це невід'ємний елемент української державності, я навіть і не згадую - просто тому, що чесний дурень не менш небезпечний, ніж нечистий на руку пройдисвіт, і заміна пройдисвіта на дурня на будь-якому рівні може призвести тільки до катастрофи. Ну і зрозуміло, що найбільша небезпека для будь-якої вертикалі влади - нечистий на руку дурень. А таких ми в найближчі місяці і роки побачимо величезну кількість навіть не зі злого наміру, а тому, що влада, яка складалася за принципом випадкових чисел, не могла складатися інакше.

Точно так же, як перемога на президентських виборах Володимира Зеленського стала результатом складання випадкових обставин, обумовлених до того ж недооцінкою українською політичною та олігархічною елітою рівня глибокої фрустрації, анархізації і громадянської апатії більшості жителів України, підбір випадковим переможцем соратників і попутників теж підпорядковується виключно логікою рулетки. Хто перший увійшов до кабінету, хто перший заповнив анкету, хто пов'язаний з тим чи іншим кланом, близьким до Президента. Але критерії, які повинні зумовити успіх будь-якого правління, - загальне розуміння цінностей, професіоналізм, стратегічне бачення розвитку країни і загальні підходи до вирішення тактичних завдань - не просто відсутні. Про необхідність такого підходу ніхто навіть і не замислюється. Втім, не будемо надто суворі до Зеленського - аж ніяк не тільки у нього одного. Така деградація політики стає трендом у багатьох країнах, де торжествує популізм. Тому українська криза обіцяє стати всього лише фрагментом у безлічі криз. Головне, що буде відрізняти цю кризу від інших і зробить повчальним, - слабкість інституцій. Чи витримають вони випробування популізмом і дилетантизмом - чи впадуть, як піщані замки? І чи були багато хто з цих інституцій справжніми інституціями або просто елементами кланового лобіювання?

Перші 100 днів новому українському Президенту доводилося робити те, що він уміє - шоу. Наступні 100 днів дають новому Президенту можливість зробити вибір між продовженням імітації і реальним управлінням країною - якщо, звичайно, сам Володимир Зеленський розуміє, що таке реальне управління і чим воно відрізняється від шоу. Однак і тут можливості Глави держави обмежені. Зеленський - в прокрустовому ложі, скутий не реальними очікуваннями суспільства і необхідністю підтримувати працездатність економіки і співпрацювати з міжнародними фінансовими організаціями. Йому потрібно, з одного боку, задовольняти побажання близьких олігархічних груп, а з іншого - не призвести до того, щоб задоволення цих очікувань не обрушило державу йому на голову і не привело до запеклого конфлікту з тими олігархами, які виявляться чужими на майбутньому карнавалі президентської щедрості. Йому потрібно, нарешті, спробувати закінчити війну, але і не капітулювати перед Путіним.

І в цьому сенсі символічно, що 100 днів Президента Володимира Зеленського припали на святкування Дня Незалежності й альтернативний марш київськими вулицями. Ми могли переконатися, що українське суспільство - суспільство Майдану - жваве і активне. Якщо десятки тисяч людей можуть зібратися на свято, то можна уявити собі кількість тих, хто може зібратися на протест.
І це - теж підсумок 100 днів президентства Володимира Зеленського, який прийшов до влади на охлократичній хвилі. Але ця хвиля має значення тільки під час виборів, за часів криз і заворушень жителі завжди залишаються вдома, а на вулиці виходять громадяни. Попередники Зеленського, які осідлали таку ж охлократичну хвилю сподівань в 1994 році і в 2010 році, могли в цьому наочно переконатися.

Тому насправді у Володимира Зеленського дуже проста і ясна задача. Обраний голосами охлократичної більшості, він повинен стати президентом державників. Від того, якою мірою вдасться це Зеленському за наступні 100 днів і чи розуміє він узагалі важливість і неминучість такого завдання, залежатиме вектор майбутнього розвитку країни і масштаб кризи, яку нам ще належить пережити.

Віталій Портников, журналіст, публіцист
Інф.: obozrevatel.com

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh