ІНФОРМАЦІЙНА СЛАБКІСТЬ ЯК ДІАГНОЗ
Незважаючи на те, що 19-й Міжнародний книжковий "Форум видавців у Львові" є подією переважно культурного життя України, у 2012 році під час заходу знайшлося місце й для обговорення безпекових питань. А саме, в рамках книжкового форуму декілька письменників та експертів організували круглий стіл та спробували проаналізувати, звідки виникають хвилі інформаційного тиску на Україну. Отже мова йшла про інформаційні операції та книжкові війни – речі зовсім непересічні для сучасної Української держави.

Справді, Україна протягом останніх років перетворилася на полігон, де використовуються та відпрацьовуються новітні технології інформаційного впливу. Дійшло вже до того, що деякі сусідні країни проводять цілеспрямований, активний та системний інформаційний тиск, на меті якого докорінна зміна світогляду українця та корегування державного устрою.

Наприклад, письменник Олег Романчук, який нещодавно видав книгу про підривну інформаційну діяльність проти України "У пошуках універсуму: статті, публіцистика, прогнози і спостереження (1990–2011)", зазначає, що інформаційне протистояння з боку сусідньої Росії набуло характеру системного. Він наголосив, що Росія приділяє надзвичайну увагу ідеологічних розробкам, і інформаційна війну, яку Кремль веде проти Української держави, є найсуттєвішим віддзеркалюванням цих розробок. Тим більше, що Росія має ємний ринок збуту своєї поліграфічної продукції на території України. Автор "Універсуму" згадав низку матеріалів на книжок "російського походження", які містили антиукраїнський підтекст.

Інший письменник, Валентин Бадрак, нагадав, що у своєму романі "Східна стратегія" він позначив декілька небезпечних для України факторів інформаційного впливу. Зокрема, героїзацію В.Путіна, залякування пересічних українців сценаріями війни з Росією, нав’язування пересічним громадянам Росії ворожого образу українця, публічного чи книжкового обговорення у різноманітних оформленнях антиукраїнської тези "крах проекту "Україна". Нині, каже Бадрак, з’явилися вимоги федералізації, надання російській мові статусу державної та підкорення російській Церкві, а зерна української ідеї намагаються розчиняти зсередини. Крім того, інформаційну слабкість використовують й інші країни. Зокрема, в Румунії в 2012 році вийшла книжка "Кров на Дністрі", де йдеться про війну з Україною в 2014 році, а той факт, що на 1 серпня 2012 року вже розпродано 300 тис. примірників, багато про що каже. Як з цими проявами боротися? Письменник та військовий експерт зазначає, що треба заборонити діяльність на території України відверто ворожих та провокаційних структур, як то Інститут країн СНД. А державі треба виховувати своїх «лідерів думок», передусім серед журналістів, науковців, представників сектору культури, працювати над зростанням національної свідомості, формуванням у молоді національної ідеї. І не мовчати, не миритися із антиукраїнськими інформаційними проявами.

Письменник Леонід Капелюшний зазначає: "Чому ми, українці, програли "на своєму полі", програли там,де нам би мали допомагати "стіни" – своя земля і вода, свої могили, своя історія? Питання болюче, але не головне. Бо кожна поразка може бути поштовхом до розвитку. Жодна капітуляція не позбавляє націю надії. Чехи здали свою Республіку Третьому рейху без бою і після цього стали справжніми чехами. Польща пройшла через такі терни, які мало кому випадали на долю – і нє згінєла. Німеччина, перш як стати Третім рейхом, пережила приниження, відродження, ейфорію владарювання і манію величі, зазнала катастрофічної поразки і розчленування – і жива. Майже кожна європейська нація випили свою гірку чашу. Але! У кожного національного відродження є спільна риса – у Польщі були поляки, у Чехії – чехи, у Німеччині – німці. Моє питання – де українці?... Біда, що ми традиційно, від часів Хмельницького, не маємо стратегії розбудови незалежної України і ідеологічного забезпечення незалежності. Із тьми-тьмущої стратегій нам потрібна одна – але переможна. Нам бракує стратегії-основи. Як на мене, то це мала б бути стратегія ідентичності, навернення українців до своїх джерел і цінностей".

Рівень інформаційної безпеки держави вже давно став одним із головних чинників визначення загального оборонного потенціалу, а здатність протидіяти інформаційному впливу у переважній більшості країн набула ознак ключового пріоритету у забезпеченні безпеки. Саме на цей аспект хотілося б звернути увагу нинішньої влади. Оскільки інформаційна війна стає ключовим видом бойових дій сучасного світу, а по відношенню до України – одним з найповніших чинників впливу. А хіба самі по собі заяви деяких політологів, експертів, авторів книжок – про те, що Україна як держава не відбулась, не є показником рівня інформаційної війни?!

Євген Колисніченко, для Defense Express  (публікується зі скороченням)

Інф.:
defense-ua.com

Для ілюстрації використано малюнок з обкладинки підручника "Інформаційна безпека держави ", автори: В. Богуш, О. Юдін; "МК-Прес", 2005

   

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh