ІСТОРІЯ. НА ВІЙНІ ЯК НА ВІЙНІ
Як протистояти історичним маніпулюванням та фальсифікації історії нашого народу?
Чому історія стала засобом не лише ідеологічної боротьби?
Над цим у редакції порталу Воля народу розмірковують відомий історик-політолог і публіцист Роман Матузко та філософ Владислав Беспалий.

Владислав Беспалий: Схоже на те, що історія навчає тільки тому, що вона нічому не учить, а лише карає за незнання своїх уроків?

Роман Матузко (на фото): Історія завжди з нами. Кожна прожита мить життя кожного з нас вже є історія. Це те, що було з нами, те чим ми жили, чому раділи, від чого страждали. Це життя рідних, близьких, нашого народу, країни. Це – їх здобутки і невдачі. Основа нашого існування. Сьогодення – то наше минуле і є неусвідомлене майбутнє. Не випадково кажуть, що історія повторяються. Стосовно того, що історія карає за невігластво до себе, говорили Ф.Гегель, В.Ключевський, М.Ганді, Т.Манн та інші. Їхня філософія зрозуміла. Людина, як істота розумна, не існує без свідомості, без світогляду. Історичні знання є важливою складовою свідомості, світосприйняття людини, суспільства. Без знання історії, минулого свого народу, нації, держави, ми приречені на помилки, хибні висновки, розчарування і на поразки. Безумовно, це стосується тих, у кого відсутнє бажання осмислювати події, бачити певні паралелі у подіях, що відбуваються, з тими, що були в історії. Ось наприклад. Відомий громадсько-політичний діяч часів Української Народної Республіки Володимир Винниченко майже сто років тому писав:
«...Вся історія відносин між Москвою та Україною... з моменту злуки цих двох держав є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть до стертя всякого сліду її, щоб навіть імени її не лишилось» не втратили своєї актуальності».
Пройшло майже сто років від цього висновку В.Винниченка, а його актуальність очевидна до сьогодні.
Тобто, ще сто років назад попереджали, що собою для України є Московія. Важко зізнатися – не вірили. Сьогодні впевнилися. Але не всі. Стереотипи подолати важко. Їхній наслідок – втрата нашого українського добробуту, втрата миру. До недавна не прагнули звертати увагу, що агресію готували давно і ретельно.
Так, у  квітні 2009 року у Москві відбулася конференція в присутності деяких депутатів Верховної Ради України від Партії Регіонів, під назвою “Русскоязычная Украина: возможности и проблемы консолидации”. На конференції з програмовими тезами напрямку діяльності та висвітлення стратегії Росії у російсько-українських відносинах виступив тодішній Голова комітету Держдуми РФ по справах СНГ і зв‘язкам з співвітчизниками, директор Інституту країн СНГ (Інститут діаспори і інтеграції) Константин Затулін. У його доповіді викладено сценарії певних завдань, що мали бути реалізовані в Україні. Серед них названі такі, які, які в умовах нашого сьогодення стають всебічно зрозумілими, як наприклад – “придание русскому языку, наряду с украинским, статуса государственного”, “сохранение в Севастополе базы Черноморского флота Российской Федерации после 2017 года”, “возвращение к проекту единого экономического пространства”, “воссоздания общего информационного пространства”, “пропаганда военно-политического союза между Украиной и Россией”, “создание валютного и таможенного союза, переход на единую рублёвую валюту”, “создание совместных корпораций”, “развития на Украине сети российских банков”, “создание единого рынка труда” і т.п. Окрім того, відверто названий був досить важливий стратегічний напрямок діяльності, яку мали реалізовувати в Україні ідеєносії творення нової Євразійської імперії в Україні. К. Затулін сказав:
“…не вижу причин, по которым в России на самом деле не возобладает точка зрения, что чем хуже для такой Украины, тем лучше для России”.
Ми всі бажаємо собі, нашим сімям і дітям миру і добробуту. Як в умовах такої відвертої підривної діяльності тої «пятої колони» в Україні, яка бажає, щоб у нас завжди було погано, бо так краще для Росії, як нам досягти добробуту?
Чи не зрозуміло, які сили панували в Україні, які здійснювали саме цей підступний план?
Достатньо екстраполювати сказане Затуліним на ті дії, які здійснював минулий «регіональний» режим, щоб дати собі відповідь на питання, чому Україна так важко долає наслідки свого бездержавного стану.
Отже, висновок одного з провідних діячів Української Народної Республіки Володимира Винниченка залишається актуальним. Особливо в такі критичні етапи нашого державного життя, коли Росія здійснила агресію, коли йде війна і ворог, як і в минули часи, загрожує існуванню нашої нації, нашої держави, який здійснює реалізацію планів, де чим гірше для України, тим краще для Росії.

Владислав Беспалий (на фото):  Історія стала одним із фронтів у боротьбі за Україну?

Р.М. Ми бачимо, що історія стала фронтом не вчора, ні тиждень, навіть не рік тому. Протистояння між Світлом і Темрявою, між життям і успєнієм відбувається протягом всього часу, як Богом створено Світло. Якщо вести мову щодо України , то практично вся її історія, весь час існування українського народу – це боротьба за свою самоідентифікацію, боротьба за свою історію, за своє існування.
Сьогодні історія вийшла з академічних аудиторій. Саме вкрадену українську історію противники нашої державності і самого існування нашого народу цинічно використовують з метою довести своє право на анексовані ним українські території. В принципі це не історія, це пропагандистська інтерпретація тих чи інших історичних подій задля імперських задумів сучасних кремлівських можновладців. Імперська Москва прагне повністю окупувати не тільки всю Україну, а й нашу історію. Вони намагаються довести, що наша історія належить Росії, що своєї історії ми не маємо, що нас, українців взагалі не існує, тобто – немає українського народу, нації. Не буду говорити про нісенітниці типу «українська нація, мова – то продукт якогось там генштабу». Подібна нісенітниця в Росії вже перекочувала до висловлювань русскіх політиків задля обгрунтування їх агресії і окупації окремих українських територій.

В.Б. Відомий український письменник А.Любка написав, що Росію можна полюбити лише тоді коли не маєш з цією країною кордонів. Чи не наявність загального кордону з росіянами привела до того, що саме Росія є нашим головним супротивником на історичному фронті?

Р.М. Не в кордонах справа. Справа у ментальності, у світогляді наших сусідів. Історично не просто складалися відношення наших предків з сусідами. Було всяке і мир, дружба і насильства з війнами. Історія, як відомо,не сучасний автобан – широкий, рівненький, прямий і без ям. Але Любка правий лише в тому, що з Росією, яксусідом, нам, хоча й не тільки нам, а й іншим, однозначно, не дуже поталанило.

В.Б. Чому?

Р.М. Відповідь – саме в знанні історії. А хіба поталанило Афганістану? А хіба поталанило Фінляндії, Естонії, Латвії, Литві? Не поталанило навіть невеличкій Тувінській Народній Республіці – у 1944 році Московія її тихенько і, як завжди – «добровільно», ковтнула під гуркіт Другої Світової війни і утворила з неї навіть не «союзну республіку», а в автономну область Росії. Так що багатьом не поталанило з таким сусідом…
Декілька слів щодо тої пресловутої «добровільності». У 2008 році здійснився напад Росії на Грузію. Теж тоді були московітські розмови щодо начебто добровільного входження Грузії до складу Росії. Як же насправді все було? Насправді був договір,згідно якого Росія мала захищати Грузію від агресивних сусідів. Далі було так, що краще процитувати:
«Против всяких ожиданий грузин, рус/ским/ правительством, вопреки договору, было решено просто на просто инкорпорировать Г/рузию/ и, уничтожив там туземное правительство, ввести свое собственное. В 1801 г. был объявлен манифест о присоединении Г/рузии/ к России, но из опасения возможных волнений среди грузин о нем было в Тифлисе объявлено лишь в 1802 г. При этом для того, чтобы вынудить присягу, ген/ерал/ Кнорринг пригласил ничего не подозревавшее дворянство, духовенство и именитых горожан, приказал после оцепить дом кругом, а собравшимся предложил принять немедленно присягу на верность рус/скому/ государю. Всякий, осмеливавшийся заявить, что уничтожение царства противоречит существующему договору между Россией и Г/рузией/, арестовывался».
Далі підступно була ліквідована незалежна грузинська церква:
«В 1811 г. біла уничтожена и автокефалия груз/инской/ церкви… Таким образом, біла уничтожена самостоятельность груз/инской/ церкви, автокефальное существование которой имело 1.400-летнюю историю».
Це, між іншим, російське видання 1913 року.
Отака вона, ота «добровольність»…
Чи не так до цього Московія творила з домовленостями з Україною, з Переяславськими угодами?
Німецький канцлер Бісмарк вірно зазначив, що будь-які підписані з Росією домовленості не коштують того паперу, на якому вони підписані.

В.Б. То є такий світогляд. Які витоки і основи світогляду наші, українські?

Р. М. Наші, українські, національні історичні витоки базуються на давніх цивілізаційних здобутках: від понтійських греків, скіфів, кімерійців, сарматів, венедів, антів та інших народів, що свого часу проживали на теренах сучасної України.
Якщо коротко, слід зазначити, що у VII ст. до нароження Христа на північних берегах Чорного моря почали селитися греки. До цього їх змучила потреба подолання нестачі зерна, що відчувалася в Греції, а також війни, які вела Греція з нападниками. Найвідомішими грецькими колоніями були міста Тірас (при усті Дністра), Ольвія (при усті Дніпра), Херсонес (у Криму), Теодозія, Пантикапей, Боспорське царство. Грецькі колонії – то були міста-держави, що існували окремо одне від одного. Антична колонізація мала величезний вплив на Причорноморські території. Зв’язок з античною демократією, що існувала на той час у Греції, з культурою стародавнього світу мав те значення, що землі України, її населення, втягувалось у сферу впливу цієї Серидезмноморської античної цивілізації. Дослідник тих часів Євген Маланюк писав:
„Наша земля протягом довгих століть належала до антично-грецького кругу, до кругу античної культури Еллади - родовища пізнішої культури і Риму, і Європейського Заходу. У цей факт варто вдумуватися частіше і глибше. Наша земля, отже, знаходилася в крузі великої, в своїм універсалізмі, неперевершеної, властиво, єдиної культури, до якої належав старовинний світ із якого частини, варіанту, витворилася геть пізніше західна культура, вся західна культура, вся західна цивілізауція сучасна і все те, що нині називаємо європейською культурою. До цього кругу не належала тоді ані Середня, ані сусідні нам - від Заходу і, тим більш, від Півночі - народи. Ми були північною окраїною, північним сегментом цього культурного кругу... Факт приналежності землі нашої Батьківщини (України.- Р.М.) до цього кругу, факт довговікового перебування наших пращурів в нім (від VIII cт. до Христа) дав, мусив дати, величезні наслідки, які жили, живуть і житимуть в нас, в нашей підсвідомості, в нашому організмі, крові і жилах...”. (Є.МАЛАНЮК. Нариси з історії нашої культури. К. 1992.с.11-12).

Антична колонізація сприяла розвиткові українських земель і в економічному плані. В Грецію поставлялись продукти, що тут вироблялись, такі як збіжжя, худоба, шкіри, дерево, мед, віск, солона риба, хутра, рабів. З Греції завозилися: матерія, ювелірні вироби, предмети роскошу, жіночі прикраси, одежу, вино, предмети побуту.
На землях України у V ст.до Хр. побував „батько історії” - Геродот.
На основі антропоцентричної культури античного світу наші предки створили Київську Русь – потужній осередок європейської культури на сході континенту. Саме Київська Русь дала потужній імпульс розвитку багатьом народам, що проживали на європейському Сході. Київська Русь починалася в Києві — а не десь в Новгороді, чи на Ладозі. Не забуваймо – Києву понад 1500 років. Ми маємо розуміти – фундамент нашої державності закладено в глибинах історії і має тісну поєднаність з еллінським та давньоримським світом. Це дає підстави вести мову про те, що безпосередньо Київ є отим Третім Римом, який окраїнна дєрєвня того античного світу – Москва, прагне перетягнути на себе.

Ну спробуймо подумати, у Києві було понад 400 церков, військові діяння Києва змушували Другий Рим – Візантію – рахуватися з ним. А що була у той час Москва? Перші згадки про неї, як про дєрєвню – то лише 1147 рік. Києву вже 700 років.
Який з дєрєвні Третій Рим? Перехрестіться.
Історія України сягає своїми витоками щонайменше V-го століття. Серед провідників нашої державності були й варяги — чого тут соромитися. Київ став третім після Риму і Константинополя центром східноєвропейського світу. Київ вважали Другим Єрусалимом.
Ідея перетворити Київ на новий Константинополь або Другий Єрусалим, а Русь — на справжню християнську державу - припала до душі Володимиру Великому, але втілив її Ярослав Мудрий, його син. За Ярослава Мудрого збудовано Софійський собор, монастирі Святого Георгія та Святої Ірини, які повторюють архітектуру Константинополя. Москви за тих часів ще навіть не існувало.
Але не все так просто. Саме на цій східній частині Європи зустрілись два різні за своїм світосприйняттям свогляди – світла і темряви, Життя і Успєнія, демократичних принципів і деспотії. Тут зустрілися європейська та азійська традиція. Тут зустрілися цивілізована європейськість та первіснообщинна азійськість. З відходом Ярослава Мудрого поглиблюються природні процеси розпаду, характерні для давніх імперій. Серед них у той час була і досить велика за розмірами Київська імперія. Розпаду давньоруської державності значну роль відіграли Суздальці, представники Залісся (майбутньої Московії). В силу різних історичних обставин «суздальці» стали носіями тої азійщини. Починалось все з конфлікту Ю.Долгорукого та його сина А.Боголюбського з Києвом.

Закінчення буде.

Інф. порталу ВОЛЯ НАРОДУ

Коментарі