Мінінформполітики презентувало документальний відеоролик
Події сторічної давнини повторюються сьогодні.
Унікальні кадри, зокрема дивом збережене фото козацького полку Запорізького корпусу армії УНР, що під українськими знаменами у квітні 1918 року марширує Бахмутом, та маловідомі широкому загалу історичні факти стали основою відеоролика "100 років звільнення Донбасу  від російсько-більшовицьких загарбників", який в Укрінформі презентувало Міністерство інформаційної політики.  

Автори фільму і  його режисер Тарас Підгірняк за чотири хвилини 20 секунд, саме стільки тривають чудом збережені документальні кадри фільму, розповідають глядачеві про перший досвід деокупації захопленого Москвою Донбасу. Вони  нагадують, що наприкінці 1917 року російсько-більшовицькі війська пішли війною на Українську Народну Республіку. Мешканці українського Донбассу, як і сьогодні, одними з перших ударів прийняли на себе.  22 січня 1918-го  Центральна Рада проголосила незалежність  УНР, а 9 лютого було підписано Брестський договір  - незалежність України визнав тогочасна європейська спільнота. За умовами договору УНР в обмін на постачання продовольства отримує військову допомогу від країн  Четверного союзу,  до якого входила Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія. За підтримки нових союзників українська армія переходить в  наступ на окупаційні більшовицько-московські війська. Протягом березня-квітня від російських військ було звільнено Лівобережну Україну, зокрема Гребінку, Лубни, Миргород, Полтаву, Костянтиноград, Люботин, Харків, Мелітополь,  у квітні група  військ Петра Болбочана і Володимира  Сікевича  звільняють Крим і Донбас.

На початку квітня полковник Сікевич очолив  Слов’янську групу окремої Запорозької дивізії армії УНР, до якої увійшли три піхотних, гарматний і інженерний полки. До речі, у її складі воювали багато добровольців, зокрема вихідців із східних областей, а також  знаменитий згодом поет Володимир Сосюра, родом із Дебальцевого, і ще більш знаменитий майбутній кінорежисер світового масштабу Олександр Довженко.  Головною метою дивізії  стала деокупація Донбасу. У ті далекі дні, 16 квітня, командувач більшовицьких військ Сталін видав указ: «Обороняться до последнего солдата. Банковские, почтовые ценности,  имущество типографий, аппаратуру центральных телефонных станций, уголь, ртуть и многое другое   - все это вывезти в направлении Дебальцево-Ростов, Луганск-Воронеж». Чи не нагадує читачам ця мародерська тактика «діяння» «доблєстних» російських вояків і в часи 2-ї Світової, і в часи пізніших «визвольних походів», а особливо сьогодні в окупованих районах Донбасу?! Короткий документальний фільм розповідає, як близький друг Сталіна більшовик Федір Сергєєв (Артем) та його прибічники на сході України організовують тогочасний прототип сучасних «ДНР»-«ЛНР» - квазідержаву - Донецько-Криворізьку  радянську республіку. Такі ж радянські «республіки» більшовики створюють в Одесі і Криму.  Окупанти, як зараз, так і тоді, прикривалися волею місцевого населення, розповідаючи про «внутрішній громадянський конфлікт». І все награбоване, як і зараз, вивозили у Росію.

Коли армія УНР пішла в наступ, вона мала досить значну підтримку місцевого населення. У Слов’янську українських гайдамак і союзні німецькі війська зустрічали  хлібом-сіллю, священики вийшли з хоругвами, а  на площі перед собором відбувся урочистий молебень і військовий парад. З квітами і українськими прапорами зустрічали визволителів і у Краматорську. На одному із знамен було написано: «Нехай цей стяг буде благословенням робітників у боротьбі за незалежну соборну Україну. Ми з вами!». У місті весь велелюдний майдан співав «Ще не вмерла Україна». Вирішальною у тогочасному визволенні Донбасу стала битва за Горлівку. Добу вояки УНР вели запеклий бій з ворогом і 25 квітня опанували станцію Микитівку та Горлівку.  30 квітня  запорожці вийшли до межі з Доном і припинили переслідування  більшовиків. Командуючий українським військом Сікевич писав: «Я відчув справжню радість, коли на залізничній  станції Колпакове, на кордоні земель українських і Війська Донського  я виставив сторожу від Богданівського полку, дві гармати батареї Одинця, і під їх салют розвинув наш прапор  і встромив його на кордоні».  До самого кінця 1918 року Донбас залишався у складі української держави».         
                     
Під час презентації перший заступник міністра інформаційної політики Еміне  Джапарова зазначила: - «Те, що зображено в цьому ролику,  фактично, події сторічної давнини повторюються сьогодні. Дуже знаковим є те, що 100 років тому була створена так звана Донецько-Криворізька республіка - аналог так званих ДНР/ЛНР. Тоді так само кремлівські посіпаки казали, що то є волевиявлення місцевого населення, громадянський конфлікт і, прикриваючись цим, вони утворювали квазідержави. Сьогодні, через 100 років, ми бачимо таку саму дійсність».   
                                                                         
«Цей ролик - наша данина тим історичним подіям. Сьогодні ми намагаємося розвіяти той міф, що Донбас - це земля з проросійськими настроями або те, що жителі Донбасу - це традиційно жителі, які завжди підтримували або й зараз підтримують Російську Федерацію», - наголосила  Еміне Джапарова. Вона додала, що ролик є спробою показати,  що Україна завжди була присутня на Донбасі і там завжди жили українці. 
 
«Тема українського Донбасу є однією з ключових, якими живе нині наше суспільство», - зазначив радник міністра  інформаційної політики Дмитро Ткаченко.  Він додав, що відеоролик "100 років звільнення Донбасу від російсько-більшовицьких загарбників" є другим у рамках медіакампанії “Літопис українського Донбасу”, започаткованої Міністерством інформполітики. 

Ролик є соціальним, на його виготовлення витрачено близько 80 тис гривень. 
 
А режисер фільму Дмитро Ткаченко повідомив, що  контент розміщено на YouTube із налаштуванням доступу для мешканців тимчасово окупованих територій.  Також вже є домовленості про його трансляцію на кількох каналах: «Прямий», «5 канал», «UA. Донбас», «Чорноморка». У планах творчої групи - переклад фільму на російську та англійську мови, а також  створення відеороликів про Василя Стуса, який навчався і працював у Донецьку, та «невідомого» Володимира Сосюру з Донеччини. 
 
Георгій Лук’янчук, журналіст,
для порталу "Воля народу"
 
 
 
 
 

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh