Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть, думи сумні!
1-го серпня цього року українська громада буде відзначати 100-літню річницю від дня смерті Лариси Косач-Квітки, більш відомої за своїм літературним псевдонімом Леся Українка, - однієї з найвизначніших письменників, поетів та культурних діячів України.
Леся Українка народилася у 1871 році в Новограді-Волинському в сім’ї дуже талановитих людей. Її мати — Ольга Драгоманова-Косач, письменниця і публіцист, краще відома за своїм літературним псевдонімом Олена Пчілка, а її дядько Михайло Драгоманов був відомим українським науковцем, істориком та громадським діячем. На ранні поетичні твори Лесі великий вплив справили найвеличніші літературні особистості України — Тарас Шевченко та Іван Франко. Будучи натхненною творчістю цих великих історичних фіґур, її любов до свого народу та до писемного слова розквітла.

Ще до того, як їй виповнилося вісім років, вона написала свій перший вірш під назвою “Надія”, а у 1884 році її перші опубліковані поезії “Конвалія” та “Сафо” з’явилися у львівському часописі “Зоря”. У 1888 р. Леся разом із братом організували літературний гурток “Плеяда”, який було засновано з метою сприяти розвитку української літератури, а також, щоб перекладати твори закордонних клясиків на українську. Леся добре знала багато мов, включаючи російську, польську, болгарську, грецьку, латину, французьку, італійську, німецьку та англійську. Вона була активним опонентом російської автократії і виступала за вільну і незалежну Україну. Леся також писала епічні поеми, драми, прозу, літературну критику, а також соціяльно-політичні оповідання. Найбільшу відомість їй принесли її драми: “Бояриня” (1914 р.) – психологічна трагедія, у центрі якої життя української сім’ї 17-го століття, та “Лісова пісня” (1912), героями якої виступають міфологічні істоти з українського фолкльору.

Ще у ранньому віці у Лесі виявили туберкульозу кісток – виснажливу хворобу, яка змушувала її часто подорожувати у місця із сухим кліматом, де вона могла б підлікуватись. Деякі види такого лікування були тортурами для молодої жінки, адже їй часто доводилося лежати протягом довгого періоду часу. Завдяки своїм віршам вона могла відчувати свободу, якої не мало її фізичне тіло. Її слова були її крилами, які дарували її можливість злітати навіть у найважчі моменти. З її поезії “Сontra Spem Spero” (Без надії сподіваюсь):

Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть, думи сумні!

Останні роки свого життя Леся провела, поправляючи своє здоров’я в Єгипті та на Кавказі. Вона померла 1 серпня 1913 року у Грузії, а похована вона на Байковому кладовищі у Києві.

Український Конгресовий Комітет Америки звертається до українсько-американської громади із закликом вшанувати життя надзвичайної і талановитої жінки - Лесі Українки - однієї із найбільш відомих українських поетів та письменників, і визначної жінки-письменниці в українській літературі, творчість якої надихала мільйони людей протягом майже століття і продовжуватиме це робити впродовж майбутніх років.

Пресова служба Українського Конгресового Комітету Америки

Інф.: z-gazette.com

Коментарі