Галина Пагутяк: Постколоніальний синдром у культурі
Культура – це запорука виживання нації, а не предмет розкоші. За роки існування нашої держави у нас не було жодної влади, яка бодай подивилася у бік національної культури, а не кидала обгризену кістку під стіл, та ще й із заплющеними очима. Підтримувати культуру, позбуватися привидів радянщини – вигідно врешті навіть не вельми професійній владі, чому ж в Україні цього не роблять?

Не можуть же всі очільники не розуміти, що діляться владою з чужинцями, які їх або ненавидять, або зневажають за їхню залежність?
Не підтримувати власну культуру, яка згуртовує, ошляхетнює людей, плекає у них почуття патріотизму, дає змогу презентувати найкращі здобутки іншим народам – це нонсенс, ні, самогубство. Врешті ми вже звикли до того, що традиційно маємо некультурну владу торгашів і розкрадачів бюджету, в тому числі й на культурні видатки, бо іншої й не передбачалося. Ця влада навіть не годна забезпечити елементарний рівень пропаганди під час війни. Не можна закрити фізичний кордон з Мордором? То закрийте культурний кордон з ним. Власники ЗМІ втратять гроші, книгопродавці також, а це немалі суми. Але ж можна перекваліфікуватися на національний продукт! Тому що бізнес, а не з любові до України. Проте істота з постколоніальним синдромом любить тільки себе і підтримує тільки імпортне, бо звикла з дитинства молитись на чеські стінки і німецькі люстри. Вона так і залишилася дитиною, яка дивиться Мікі-Мауса. Все, що українське, викликає у неї огиду.

Це стосується і діячів культури. Одні плачуть про свободу слова, під якою розуміють говорити все, що заманеться, аби лиш не правду, бо правда спонсорам не потрібна, а потрібне служіння. Свобода слова закінчується тоді, коли хтось дозволяє собі вживати слова “націоналізм” чи навіть “національні традиції”. Таким відмовляють  у свободі слова. Інші продовжують ввважати культуру ворога та його мову (імперську,до речі) великою, бо їм потрібно вийти за межі осоружної, "шароварної" української культури, яка видається їм відсталою і депресивною. Вони махають оливковою гілкою перед розкладеним трупом імперії, а не перед могутнім тоталітарним монстром, а це все таки різниця. Бо в другому випадку – це страх, а в першому – відсутність гідності. Культура, яка не сприяє появі гідності, це не культура, а купа гною, на якій виростає лише цинізм, який часом називають політкоректністю, а часом багатовекторністю. Гарні слова, але не для країни, яка мусить струсити із себе хробаків колоніальної ментальності.

Можна утворити янгольське братство, яке служитиме чистому мистецтву, і назвати його Касталією. Але при цьому не шантажувати Шевченківський комітет і вимагати премії для Джорджа Грабовича, пробуючи підім’яти під себе ще й цю структуру, бо на телебаченні давно уже свої, а заготовки золотих хлопчиків і дівчаток наштамповані, щоб затуляти ними все талановите, що з’являється у музиці, літературі та малярстві. Щоб доказати те, що вимагають від них люди з владою і грошима: в Україні немає культури. І ніколи не було. Закомплексованими й приниженими легше керувати.

Можна спитати: чому ж інші діячі культури не діють так завзято і агресивно? Тому що у них немає на це ні матеріальних ресурсів, бо, як я вже не раз казала, за любов до України грошей не платять, ні бажання йти по трупах до мети, що є атавізмом, притаманним варварам. Нема й бажання перетворювати мистецтво на видовище для невігласів, яких збуджують лише мат і сексуальні розлади. Власне, це все не так важливо у країні, яка ніколи не була спотворена колоніальною меншовартістю, але в країні, яка бачила донецький аеропорт та Іловайськ, а ще раніше – розстріл у прямому ефірі Небесної сотні, культурна безпека є обов’язковою умовою зовнішньої безпеки.

Жити і вдавати, що нічого не було, вже не вийде. За цим вдаванням, за епатажем приховано страх залежної істоти. Залежної від грошей, він наркотику слави, від примх власного его. Ще до першого Майдану я написала в дитячій книзі: «Хто боїться – живе в Імперії, хто не боїться – живе в Королівстві». Принаймні, так воно є зараз.

Галина Пагутяк, письменниця
Інф.: pahutyak.com

Коментарі