Кото-фотомитці обмежилися забавками
На порозі Одеського художнього музею мене стрів великий сірий котяра. Після того, як я з ним привітався, пещений улюбленець музейників спроквола поступився мені дорогою на виставку "Одеська котовасія". Анонсуючи її, обласне управління охорони об’єктів  культурної спадщини похвалилося, що вже більше десяти років поспіль воно  влаштовує фото-вернісажі на тему "Екологія міського середовища". А в рамках цього проекту вже втретє порушується тема дворових кішок, взаємовідносини з якими з дитинства впливають на формування особистості.

Мета виставки, як бачимо досить висока, бо йдеться не стільки про екологію міського середовища, як про екологію душі. Близько двохсот фотомайстрів з України, Росії, Молдови, Білорусії та Латвії подали на конкурс, який передував виставці, більше дев’ятисот робіт. Національна спілка фотохудожників України визначила переможців і відібрали найкращі світлини для експозиції. Поділюся враженнями від побаченого і не побаченого на цій виставці.

 Оглянувши її, я навіть пожалкував за витраченим часом, а все тому, що довірився рекламі, забувши, що не гоже купувати кота у мішку. Лише кілька представлених тут робіт мають право претендувати на художні світлини. Серед таких - удостоєна золотої медалі робота росіянки Анастасії Чикановскої «Ранкова», на якій бачимо розмитий силует білої кішки, яка спостерігає, як за вікном розгоряється новий день і, мабуть, роздумує що він їй готує. Є ще чимало досить гламурних знімків, які засвідчують технічну вправність фотографів, що із замилуванням зображують своїх пухнастих домашніх улюбленців. Ці ручні тигри і танцюють, і співають, і навіть у шахи грають. Фактично такими забавками, якими вже давно рясніє Інтернет, кото-фотомитці й обмежилися.

 





Не повезло на цьому вернісажі не оспіваному чорному коту, а звичайному дворовому котові, який не здатний сам відстояти свої права на життя, посилаючись на Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Лише двох таких бідолах і помітили фотохудожники. Росіянин Дмитро Константинов сфотографував жалюгідне вуличне кошеня, а українець Михайло Пелін закарбував на фото, як стара жінка-жебрачка в інвалідній колясці ділиться шматком хліба з котиком-жебраком (робота «Щедра бідність»). Ото й усе, що відповідає задуму цієї котячої нібито екологічної виставки. Ні покалічених і конаючих тварин біля власних під’їздів, ні замордованих братів наших менших, яких нещадно експлуатують вуличні фотографи, ні живодерень, ні навіть притулків для бездомних кішок та собак фотомитці не помітили.

Коли я запитав у літньої жінки – доглядачки виставки Тетяни Коваленко, чи немає тут скриньки для пожертв на утримання бездомних тварин, вона лише руками розвела й сказала, що я не перший цим поцікавився. Ми розговорилися, і вона повідала, що живе у старій комунальній квартирі й сусіди не дозволяють мати в себе кішку чи собаку. А у дворі хвостатих бомжиків дуже багато. Жінка по змозі підгодовує їх, лікує хворих, оберігає від шкуродерів. Під час цієї розмови ми зійшлися на думці, що екологія природи немислима без екології душі. І я почув від Тетяни Володимирівні мудрі слова про те, що природа вже не змозі лише віддавати, вона вже волає, кричить: «Людино, захисти, врятуй мене від самої себе!».

На жаль, цього не почули організатори й учасники виставки «Одеська котовасія». Уникли вони й гострих політичних чи соціальних проблем. Хіба що Ігор Горін із притаманним одеситу гумором назвав сфотографоване ним кошеня за ґратами вікна «Юля». Натяк для кожного українця зрозумілий. А як на мене, то на такому вернісажі слід було б віддати належну шану найпопулярнішому герою недавніх виборчих перегонів – котові, на якого бабуся переписала хату, дізнавшись, що внук голосував за «регіони».

Сергій Горицвіт, незалежний журналіст, для "Волі народу"

На світлинах: Анастасія Чикановська (Росія) «Ранкова», Михайло Пелін (Україна) «Щедра бідність», Ігор Горін (Україна) «Юля», найпопулярніший передвиборчий плакат з бабусею і котом.

Фоторепродукції автора

Коментарі