"Король мармуру" Микола Шматько митарствує по Україні
"Я стільки зробив для того, щоб Україна стала якісно кращою і прославилася від Китаю до Парижа. А виходить, що Україні я не потрібен. Ось чому ми написали на футболках про "українську блокаду".
Невже в Києві не знайдеться жодного чиновника, здатного зробити дрібницю - знайти місце для галереї "Шматько & сини"? Невже ніхто не зрозуміє, що це було б чудово для Києва?
Ми з дружиною вирішили: якщо все закінчиться нічим, знищимо всі скульптури і картини, а самі зникнемо назавжди, щоб не бачити ні людей, ні політиків, тому що якщо все це марно - то краще б я ніколи не народився на цей світ", - зазначає Шматько.

Переїзду скульптора до Переяслава із міста Мукачкево передувала драматична історія, що спіткала родину самобутнього митця на Закарпатті. А винуватцем її став колишній міністр МНС, а нині народний депутат Віктор Балога. Всі ці події не так давно набули широкого розголосу у ЗМІ.

З 16 квітня 2013 року в складському приміщенні Переяслав-Хмельницької ЗОШ № 7, що в Київській області, знайшов пристанище відомий український скульптор Микола Шматько, 70-ти років. В просторому, але холодному, незатишному складі без будь-яких умов для проживання він оселився з двома своїми синами та хворою дружиною, а ще із 137 скульптурами (80 з них з італійського та уральського мармуру) та 300 картинами. Переїзду до Переяслава із міста Мукачкево передувала драматична історія, що спіткала родину самобутнього митця на Закарпатті. А винуватцем її став колишній міністр МНС, а нині народний депутат Віктор Балога. Всі ці події не так давно набули широкого розголосу у ЗМІ. В своїх коментарях члени родини розповідали, що Балога з рік тому запросив їх з Луганська, де вони проживали, до Мукачевого. Спокусив тим, що пообіцяв талановитому скульптору побудувати велику галерею для його творінь, створити всі умови для роботи, забезпечити житлом і таке інше. За словами Миколи Шматька, всю минулу зиму він пропрацював у холодній коморі, а Балога і не збирався виконувати своїх обіцянок. Коли ж родина звернулася до нардепа – як їм бути далі? – той відповів, що вони можуть їхати, куди хочуть. Родина опинилася у розпачі. Вони зібралися їхати до Києва, а по суті – в нікуди. "Ми їдемо на пустир, – цитували ЗМІ слова скульптора. – Хочемо поставити намет у багатолюдному місці, вивантажити всі свої роботи і жити на вулиці". Проте врешті решт вони опинилися в Переяславі.

Миколу Гавриловича називають великим художником, легендарною особистістю сучасності, "Королем мармуру"
Як же він опинився в такому стані в нашому місті? Про це я поцікавився, коли 23 квітня вперше зустрівся з ним на тому ж шкільному складі.

– Ми немало з сім’єю поїздили по Україні, і, на жаль, часто нас обманювали. Коли ще жили в Луганську з рік тому, по багатьох містах розіслали пропозиції, кому потрібна наша галерея? Оскільки стратегічне завдання Переяслава – розвиток туризму, міський голова Олександр Шкіра дав відповідь, що наш переїзд сюди був би дуже бажаним. Але були проблеми матеріального характеру, з облаштуванням на місці тощо. В той же час Віктор Балога пообіцяв нам у Мукачевому золоті гори. Ми поїхали, зірвалися з місця. А виявилося, що все це йому було потрібно лише для виборчої компанії до Верховної Ради. До виборів мене називали і королем мармуру, і професором, а після них все почали робити, щоб вижити звідти. Балога наніс колосальний збиток нашій родині. Дешевше натравити на нас громадськість, ніж витрачатися на квартири, галерею. Тож на одній з прес-конференцій про свій переїзд я сказав, що потрапив у середньовіччя і пустелю. Сказав це в тому сенсі, що місто потрібно піднімати, щось робити для його розвитку. Там багатьом це не сподобалося. І от тамтешній міський голова провів зібрання активу міста, на якому засудили таку мою оцінку. Але я об’їздив півсвіту, можу порівнювати і як вільна людина можу казати те, що бачу і думаю. А після тогозібрання мені і родині стали погрожувати. Хіба це не дикість? У мене було враження, що попав до тих самих аборигенів, що колись з’їли Кука.

Для перевезення звідти до Переяслава скульптур, картин та іншого майна довелося наймати чотири фури, а гроші для цього позичити. Та все одно їх не вистачило. Так що свої кошти (3 тис. грн.) за перевезення доплатив ще й міський голова Олександр Шкіра, за що я йому дуже вдячний.

– Після Мукачевого ви залишилися без коштів, в боргах. І, як відомо з преси, навіть зверталися до Президента та громадськості України з проханням про порятунок і вашої сім’ї, і галереї?

– Так. Зараз ми і живемо, ночуємо тут, на складі. Тут холодно, протяги. У нас немає грошей. І це – жах! А в київській лікарні із шестилітньою онукою перебуває наша невістка, повертатися їй буде нікуди. Ми опинилися в якомусь колі безвиході. Тож я і звернувся до Президента та громадськості, але відповіді поки що ніякої. Я дивуюся: невже люди дійшли до такої байдужості, що, коли хтось поряд гине, то його можна просто обійти?

Інколи мене запитують: "А що ж ваші скульптури? Чи не можна дещо з них продати і заробити?" Знаєте, лише в матеріали для цієї галереї, інструменти та деякі інші необхідні для роботи витрати я вклав до одного мільйона доларів. Наприклад, кубометр дешевого мармуру коштує 4,5 тис. євро, а дорогого – до 15 тис. євро. От, скажемо, на скульптуру "Три грації" пішло два блоки по 6,5 тис. євро кожен. Мій син Рафаєль працював над нею 2 роки і 10 місяців. Він же не може продати тепер цю роботу за тисячу євро. Наші роботи дуже дорогі, адже, крім матеріальних затрат, велике значення має ще і їхня художня цінність. Тож покупців на них поки що немає. Інша справа, якби вони були виставлені в галереї, люди могли б відвідувати її і платити певні кошти за вхідний квиток.

– Чому ви не повернулися назад до Луганська, адже раніше у вас там було якесь своє місце?

– Коли ми виїжджали звідти, то виїжджали назавжди. Багато речей пороздавали. Будинок залишився порожнім. Навіть, якби захотіли повернутися, з нинішньою нашою галереєю ми б в нього вже не влізли. Я вважаю, що в тому разі, коли питання з порятунком нашої галереї прийматиметься у вищих владних інстанціях, то я віддам той будинок державі для розміщення там якогось закладу для інвалідів тощо, щоб ніхто не сказав, що я переїжджаючи з місця на місце, хочу заробити на цьому гроші. Раніше в той будинок ми вложили до 80 тис. доларів, але з того часу ціни на нерухомість впали, і зараз його не продаси навіть за 60 тис. доларів. Якби ж то його можна було продати за пристойну суму, ми б не сиділи в боргах, без нічого, не жили б в жахливих умовах, а могли б якось вирішувати житлові і матеріальні питання у Переяславі. Важливе значення має і те, що тут недалеко Київ. Якби наша галерея запрацювала, потік туристів до Переяслава значно зріс би, це – однозначно. Та поки це питання не врегулюється, ми у великій скруті, тому й звертаємося за допомогою до всіх, хто може її надати.

До речі, коли ще минулого року представляв свої роботи на виставці в Монако, на обкладинці каталогу написав "Переяслав-Хмельницький – Монако". Можливо, це наша доля залишитися у цьому місті.

– Розкажіть трохи про свій творчій шлях.

– До 33 років я перепробував багато різних професій. А потім якось у місті Красний Луч на Луганщині до мене прийшла якась жінка, дала фото і замовила зробити по ньому мармуровий барельєф на кладовище когось із своїх рідних. Поки я сміявся над такою цілком несподіваною для мене пропозицією, вона собі пішла. Довелося мені взятися за це замовлення. Пішов на кладовище, щоб побачити, яким чином роблять такі речі, якими інструментами і таке інше. Адже раніше навіть уявлення про все це не мав. Пам’ять у мене завжди була надзвичайно гарна, я – шахіст, і коли взявся до роботи, зі мною почали коїтися дивні речі. У мені раптом проснулася пам’ять вже досвідченого скульптора. Це от, наприклад, як ви вранці просинаєтеся і у вас немає і тіні сумніву, що ви працюєте в газеті. Так що я ніде і не вчився, і не мав наставника, а першу роботу зробив одразу на високому професійному рівні. Я сам собі дивуюся, але за рівнем виконання вона не відрізняється від того, що роблю зараз. Далі – ось вже 37 років – займаюся скульптурою. І вважаю, що прожив два життя: до 33 років, і після них.

Жили і в Одеській області, і на Донеччині, коли працював над чотириметровою скульптурою Святогірської Богородиці. За неї мене, до речі, митрополит Володимир нагородив церковним орденом. А до останнього періоду на запрошення Олександра Єфремова, нинішнього керівника парламентської фракції партії Регіонів, а в минулому одного з керівників Луганщини, жив у Луганську. Там у нас був триповерховий будинок, два поверхи використовувалися під галерею. Аж поки нас не спіткала ця прикра історія з Балогою.

– Деякі з ваших творінь свого часу наробили немало шуму, адже це – скульптури відомих людей.

– Так, наприклад, у моїй галереї є зображення видатної російської балерини Анастасії Волочкової. Сама балерина заявила, що робота їй не сподобалася. Можливо, із за того, що в одному з інтерв’ю після презентації я відверто розповів, що дещо ідеалізував фігуру цієї жінки. Зробив меншими її груди і таке інше. Також в колекції є скульптура Юлії Тимошенко, бюст Віктора Януковича та інших. Загальний зміст моєї галереї – особистості, які творили історію в різні епохи, або ж культурні чи релігійні явища, що представляють розвиток цивілізації. Скажемо, у мене є скульптура "Поклоніння диску", що представляє релігійні уявлення прадавнього Египту, зокрема, період фараона Ехнотона. Коли я зробив скульптуру і посередині диска, який символізує сонце, настільки зменшив товщину мармуру, що він почав просвічуватися, в цьому місці з’явилися не зовсім чіткі, але явні обриси людського обличчя. До речі, з цією скульптурою пов’язані й деякі інші загадкові речі.

Свої роботи Микола Шматько представляв на міжнародних виставках
Зокрема, в Італії їх було відзначено найвищими нагородами – золотими медалями. А через кілька днів після цього інтерв’ю він повідомив, що з’явилася нагода тимчасово поліпшити умови проживання його і родини в Переяславі. Між тим скульптор продовжує добиватися привернення уваги до критичного становища, в якому опинилася його галерея і родина. Як видно з повідомлень вітчизняних ЗМІ, він вже звернувся за допомогою до 19 посольств в Києві. Разом із сином Рафаелем проводить інші акції в столиці, а після закінчення травневих свят, коли розпочне свою роботу Верховна Рада, певні акції планує і під її стінами.

Більше з творчістю скульптора можна ознайомитися на сайті www.kingofmarble-shmatko.com

Леонід МІЛЮТІН, clipnews.info
Використано також інформацію та фото з сайту: lugansk.comments.ua

Коментарі