Відтепер моральні покидьки і вбивці вільно розгулюватимуть містами України і убиватимуть найкращих синів і доньок України, - Олег Чорногуз
ПОСОБНИК …УБИВЦЬ
У 1945 році поверталися полонені з фашистських таборів: американці, англійці і представники різних народів СРСР. Американці й англійці зустріли своїх полонених, які пройшли табори смерті Третього Рейху як героїв. Перший студебекер із радянськими полоненими, який прибув на кораблі до Одеси, образно кажучи, був розстріляний Сталіним від першої до останньої ноги. Я не помилився, написавши «до ноги», бо інвалідів, яких союзники зносили на носилках, на очах американців беріївці тут же розстріляли. Це шокувало представників іншого, не радянського світу. Решту полонених завезли за приміщення і ті ж американці почули автоматні черги. Тих, кого вони везли живими і пораненими, ризикуючи своїм життям (ще підводні човни гітлерівців полювали на англійців і американців у водах Європи) і життям полонених радянців, у глиб цієї страшної країни - імперії Зла, як пізніше назве СРСР Президент США Рональд Рейган, углиб повезли вже в інших автомашинах, на яких нині в Донецьку пишуть - «Груз 200».

Після цього американці з британцями переглянули спрощений підхід до повернення радянців і почали їх «сортувати». Адже хтось із них народився на території Другої Речі Посполитої. Хтось на колишніх етнічних землях Закарпаття, Буковини, Підляшшя. Дізнавшись про таке поводження «діячів СРСР»,  радянські полонені поголовно записувалися у західняків, знаючи наперед, що найменша кара для них, полонених - це довгостроковий, або вічний  Сибір, найшвидша кара - смерть, при прибутті на територію держави, яка себе рекламувала як «найгуманніша країна світу». Я цей абзац написав не випадково. Я це написав, що ми, старші, які народилися і виросли на території імперії Зла, ніби тепер уже інші. А молодші, які не знали, що таке імперія Зла, тим більше інші. Принаймні, я так думав. До… вчорашнього дня.

Про це свідчить останній (у цьому році) обмін полоненими. Ми начебто пішли по лінії цивілізованих країн: Британії і Америки, де навіть полонених вітали як героїв.

Але повернімося ще до 1945 року. У тих вищеназваних цивілізованих державах, до убивць, терористів, зрадників, які стали наглядачами в майданеках і освенцимах в Англії і Америці, зустрічали слідчі, судді і чергові на прохідних в’язниць. Як і належить усім злочинцях, що зрадили свою батьківщину, служили ворогам у той час, коли їхні побратими гинули за них на фронтах. Мріяли звільнити  загарбані землі і людей, що потрапили до полону. Хто під час контузії, хто при втраті свідомості, хто свідомо здався, у кого  кінчилися патрони, але ніхто з них не пішов на службу до агресора. Така реальність.

Я ці рядки навів новоспечену президенту, який на жартах в’їхав у найвище крісло тієї держави, котру він не дуже любив, називаючи її «німецькою повією», а з українською мови, з української  історії постійно знущався. Про історію питав своїх  колег-хохмачів: Де ти ховаєш гроші? Там, де колись носив презервативи? Це такий гумор 95-го кварталу. І відповідь на запитання була: ховаю гроші від дружини в Історії України. Цю книжку ніхто в Україні не читає. Оце такі жарти про українську історію, про українську мову. І все це з української сцени під назвою «Палац Україна», примушуючи слухача перекласти на «вєлікій московський язик» набір слів типу: «подпись благодарю». Я тоді виступив у пресі з фейлетоном «Хлопці з Раша, сцена Наша», і також навів кілька прикладів з солов’їної і попросив читача перекласти ці слова на «велікій і могучий язик». Наприклад: «Підпис справ»…Або «Я юшку їв». Юшка московською - уха. А наостанок написав, що з мов усіх народів світу сміятися гріх, яка б та мова не була. То їхня мова. Їхнього народу. Сміятися зі святині аморально… Бо коли у нас слово Курас носить поважна людина, то в сербсько-хорватській – це те, що ми в школі писали у стінах шкільних вбиралень. Не можна в Болгарії голосно просити «Дай спічку». Бо болгарською  «спічка» - це …А втім, не стану перекладати. Я виріс із того віку і з тематики 95-го кварталу. Та й зараз я не про мову. Я про полонених, бо у подальшому своєму житті, можу уявити, що за цю мою статтю, яку не можна віднести до гумору, вчорашній комік, не зрозуміє іронії і пошле на мене Рябошапку чи Трубу.

Я пережив Маланчука, Сіроштана (секретар обкому партії в жанрі ідеології Харківської області), але боюсь, що не переживу Зеленського. Бо ми в різній віковій категорії. Я гуморист із 50-ти  річним стажем, а Зеленському ще від першої пелюшки нема і піввіку. Тому й і пояснюю в сумно-веселому стилі, що з такою національною політикою далеко не заїдеш. Бо завтра, якщо ти, голубе, випускаєш з тюрем навічно засуджених за вбитих героїв «Небесної Сотні», то… Якщо ти сьогодні випускаєш з тюрем терористів Харкова і Одеси, які кидали вибухівку не як народовольці у ненависного імператора Олександра ІІ, а в натовп Харківської мирної ходи, в якій ішли 16-тирічні і молодші діти. Ці терористи, як і інші, одеські, засуджені навічно. На якій підставі, ти маленький імператоре, випускаєш цих убивць, які гранатою обірвали життя кільком людям під час мирної патріотичної ходи у Харкові в лютому 2015 року?! Поміж цього мирного люду йшов (можливо, з мамою) 15-ти річний Данилко Дідик. Кремлівські терористи вбили його. А він, як підросте, мріяв отримати український паспорт. Хотів жити щасливим у вільній, демократичній, європейській державі, а, діставши паспорт своєї Вітчизни, зміг би побачити Париж і Рим, Лісабон і Мадрид, а може, як і «будь-який «слуга народу» - Монако, чи острів Балі або Сейшели чи Мальорку. То як у тебе, друже гумористе, піднялася рука і поставила підпис навіть не на помилування, а без суду і слідства і без указу президента випустити із в’язниць цих убивць?! Тих убивць, які палили живцем своїх земляків - одеситів у Будинку профспілок, яких привів з Куликового поля провокатор і нардеп Олег Царьов. Спалили багатьох живцем і тих, хто хотів веселу Одесу перетворити в гірке ОРДЛО і тих, хто пішов на смерть в ім’я незалежної від Кремля України. Як Ти, президенте, сьогодні подивишся в очі мамі Данилка Дідика, якщо вона завтра попроситься до Тебе в офіс?!

Але й це ще не все. Цемаха уже не повернеш, як мертвого з могили. Як відомо тільки Ісус Христос воскресав. Цемах, як інші свідки трагедії боїнга 777, якого збила російська ракета з установки «Бук» у небі над Донецьким степом, певен, як і жертви, ніколи не воскреснуть. Мені навіть думається, що цемахи- свідки незабаром також несподівано помруть, як московський ліберал Нікіта Ісаєв у 42 роки від…  сердечного приступу.

Та я і не про це. А я проте, що сьогодні коти (Юрії) зрадники і вбивці-антимайданівці, що протестували, навівши в парк Ватутіна  «тітушок» і там ті відрубували голови козакам та спалювали в київському крематорії (фото я про всяк випадок  зберіг).

Про це я писав і Генеральному прокурору Юрію Луценку, щоб порушити справу проти Юрія Кота, який  не дуже й ховається у Москві, бо весь час гудить на головних телеканалах Кремля не рідну йому Україну і наш лад. У тому числі гудить і на президента Зеленського. Можна переглянути московську телепередачу «60 минут» чи передачу з трубадуром В. Соловйовим. Там, у Москві, ховаються, чи точніше виступають й інші  вбивці. Такі, як Ігор Марков, член партії «Родіна» в Україні, скачки (Володимир), олійники(Володимир) корнілови (ще один Володимир).

Аналогічні моральні покидьки і вбивці нині вільно розгулюватимуть містами України. Вони завтра знову підриватимуть, зраджуватимуть Україну, убиватимуть кращих синів і доньок України, віднині знаючи наперед, що поки президентом в Україні шоумен Зеленський, то їх виміняють на тих, кого наловить Кремль для них під… замовлення і обмін. Їм вишка не світить, як і по-життєве. Тільки тимчасове, як життя кожного чиновника. Або й самі коти і скачки наловлять для Москви на території України тих безневинних жертв, відвезуть до Однієї шостої і віддадуть, як Сенцова Путіну, а Зеленський уже за формулою Штайнмаєра їх згодом випустить у районі Майорське.

От про що я. Про майбутнє. Майбутнє України і трішки про майбутнє Зеленського. Бо, що далі буде з такою політикою і таким правлінням, не знаю. Боюсь, це добром не кінчиться. Привид Януковича ходить по Майдану. Поки що світиться на зелене світло для президента. А після такого обміну може спалахнути і червоне. А це означає, що треба зупинитися і взятися за тверезу, а не смішну голову. Поки вона на плечах. Я не погрожую, бо й Софія Федина і Маруся Звіробій не погрожували. Вони тільки попереджали, що там стріляють і вибухають міни, яких наставили для людей, як петель на зайців, терористи-сепаратисти за вказівкою московського агресора.

ОЛЕГ ЧОРНОГУЗ

 РС. Володимире Олександровичу, оскільки ви ще не читали (упевнений) ні Конституції України, ні Кримінального кодексу держави, що називається «Україна», то хочу вам нагадати, що ви є свідомий співучасник злочинів ось усіх тих випущених на волю (деякі з них були засудженні навічно) терористів, убивць і сепаратистів. А стаття 27 Кримінального кодексу України в редакції, яка з вересня 2001 року не змінювалась, гласить… Я, щоправда, не знаю, що означає  слово «гласить», але там написано так: Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник. Це пункт 1.

Пункт 3 ще цікавіший. Якраз підпадає під Ваші, мій коханий, дії. Запитайте в пана Рябошапки, якщо ви раптом у моїй порядності сумніваєтесь. Цитує дослівно, не викидаючи з Кодексу жодного слова: «Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.»

Чи треба тут щось додавати. Хіба всю оцю трагікомедію напередодні Нового року не Ви організовували?…Може, Штайнмаєр? Я з ним у Парижі не зустрічався. Їздив сам. Подивитися на Ейфелеву вежу, бо до Макрона не допустили.

З привітом ОЧ.

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh