Наталя Дзюбенко-Мейс, письменниця, гром адськийдіяч: ПРО КЛІНТОН, ТРАМПА ТА ПОЛІТИЧНІ ШТАМПИ

Я потратила ніч на перегляд цього поєдинку, звісно, очікуючи слів про Україну. Ба, звісно, я усвідомлюю, що Україну американський політикум звично відносить до зони традиційних російських інтересів. 

Що Захід за Україну воювати не буде. Санкції, стурбованість, гуманітарна допомога, можливо навіть озброєння – все, що спрямоване на ослаблення російського політичного монстра, тільки не прямий конфлікт з державою, яка була і залишається бажаним джерелом сировини, енергетичних ресурсів. 

Підняти це питання перед американськими виборцями, відкрито стати на бік держави, проти якої спрямована російська агресія, означало би запрограмувати, чи навіть просто означити військовий конфлікт у центрі Європи, в якому США братиме участь. Цього не могли собі дозволити ані популіст Трамп, ані демократка Клінтон.
 

Те, як Трамп буде вирішувати міжнародні проблеми, ясно з відповіді на питання про мусульман Америки. Суворий контроль, ізоляція, скорочення напливу біженців. Військові – збільшенням числа таємний спецоперацій, посиленням ролі спецслужб. Економічні – посиленням потужних корпорацій. У радикально налаштованих американців це таки знайде свій відгук і схвалення, як знаходить Марі Ле Пен у Франціії, як знаходять єврокритики по всій Європі. І, власне, що така політика означатиме для США? В короткотерміновому періоді – економічний успіх, у подальшій перспективі – катастрофу. Кінець демократичному експерименту, перемогу політики ізоляціонізму і появи на міжнародній арені інших рівнозначних центрів сили, таких як Китай, Росія. Бо ясно, що Трамп припинить будь-які санкції проти Росії. Очевидно, що він налаштований відновити з нею стосунки у повному обсязі. Американський політикум сподівається, що демократична система все ж не дозволить жодному президенту вийти з-під контролю. Що таким недалеким і не надто розумним діячем можна легко керувати. Історія свідчить про інше. Такі, як Трамп компенсують свою некомпетентність хитрістю, безпринципністю, популізмом. Вони неминуче виходять з-під контролю і ведуть свою самостійну, іноді божевільну політику, спираючись на підтримку мас, якими легко маніпулюють.
 

У цій дуелі і Клінтон відбулася загальниками, заїждженими штампами. Вона і не спробувала всерйоз заговорити про загрози і ризики, які стоять перед США. І в чому полягає політична криза, яку вона означила, але не розповіла в чому ж вона полягає. Адже ж Трамп по суті має рацію – розширення соціальних пільг, на яких вона наполягає, призводить до зменшення ефективності економіки, що в свою чергу вдаряє по тих же малозабезпечених. Віднайти баланс державних і приватних стратегій – це питання виявилось непідйомне для обох кандидатів.
 

Спостерігаючи за дебатами, я все ж думала про своє. Нам би їх проблеми. Проблеми, які постають перед сильною економікою, сильною державою. А ми – злиденна країна ніяк не можемо виборсатися з тенет корупції, залишкової командної економіки, яку отримали у спадок від комуністичних часів.
Ми сподіваємось на Захід, США, надіємося що у воєнному протистоянні з Росією вони не залишать нас у біді. Звісно, не залишать. Підживлюватимуть сам конфлікт, він їм вигідний. Він вигідний Росії. Він вигідний всім, окрім нас. Нам потрібні сильні рішення щодо модернізації, реформування економіки, нам потрібні сильні і дружні до нас сусіди, тож просто необхідні талановиті і компетентні дипломати, які зможуть налагодити європейський діалог. Та усе ж, маємо сподіватися лише на себе, власну витривалість, терпіння і мужність.

Наталя Дзюбенко-Мейс, письменниця, громадський діяч

Інф. із сторінки авторки у Facebook