Про громадянське суспільство і реванш "колишніх"
Андрюс КУБІЛЮС: "Ті зміни, що наразі переживає Україна, стосуються геополітики всієї Європи".
Останні події в Україні як ніколи «висвічують» тих, хто дійсно є стратегічним партнером нашої країни. У першій трійці європейських країн, що відкрито підтримують Україну в її боротьбі з агресором, — Литва. У рамках підготовки до Другого міжнародного Балто-Чорноморського форуму делегація громадської організації «Міжнародна ініціатива з підтримки України» побувала у Вільнюсі, де обговорювалися питання подальшої співпраці на рівні народної дипломатії. У рамках цієї зустрічі відомий політик, державний діяч, екс-прем’єр Литви А. Кубілюс дав інтерв’ю спеціально для газети «День».

— Пане Кубілюс, яку роль у сучасному житті ви відводите громадянському суспільству?

— В Україні ми бачимо наразі, що громадянське суспільство грає просто унікальну роль! Важко навіть порівняти з нашим досвідом або з досвідом інших пострадянських держав. По-перше — сама революція Громадянської гідності два роки тому, а потім — захист територіальної цілісності України, рух добровольців. Я б сказав, що навіть на європейському рівні це унікальне явище!

Якщо пригадати активізацію громадянського суспільства Литви в 90-ті роки, тоді теж воно зіграло історичну роль. Щоправда, нам удалося пройти визвольну дорогу без війни. Хоча громадянське суспільство і в революційний і в післяреволюційний періоди було досить впливовою силою. Але в Україні воно проявило себе на більш високому рівні. Дуже важливо, щоб ваше громадянське суспільство не втомилося. Адже очікування у людей завжди дуже високі, а справи на державному рівні, на жаль, міняються не так швидко, як цього хотілося б. Тому важливо не розчаровуватися, а налаштовуватися на конкретні кроки, які наближають Європу.

— Чи є у вас рецепт, як вберегтися від контрреволюції?

— Треба створювати всі фундаменти європейської демократичної системи, щоб мали вплив як центро-праві європейські сили, так і нормальні проєвропейські центро-ліві (на базі якоїсь європейської соціал-демократичної ідеї). Щоб люди мали право вибору між нормальними політичними силами, а не між минулим і майбутнім.

Коли люди розчаровуються тими політичними силами, які перебувають при владі (нехай навіть вони позиціонують себе як проєвропейські), а гідна альтернатива відсутня, тоді є загроза реваншу «вчорашнього дня». У нас подібна загроза була 1992 року під час перших виборів після революції. Ми тоді, будучи членами «Саюдіса», правої політичної сили, сподівалися, що люди будуть нам вдячні за те, що ми принесли їм незалежність. Але непроста економічна ситуація в країні у той період і відсутність гідної політичної альтернативи призвели до того, що виборці проголосували за «колишніх». Але, на щастя, за два роки незалежності наші колишні комуністи зрозуміли, що їм потрібно ставати хоч би схожими на європейських соціал-демократів, тому вони вже не говорили про повернення в радянське минуле. Над усіма партіями висів вільний дух, який демонстрував сам народ, він не давав «варіантів» окрім європейського шляху. Це стосувалося і лівих, і правих однаковою мірою. З тією різницею, що ліві робили акцент на соціальному захисті конкретного громадянина, для правих же пріоритетом було налагодження дієвих і ефективних державних механізмів.

— Довкола якої мети ось у такий складний період, як зараз в Україні, можуть і мають об’єднатися вітчизняні засоби масової інформації?

— Головна об’єднуюча тема: захист проти агресії Кремля. А друге — це європейська інтеграція, європейські реформи всередині країни. Адже саме в цих реформах — успіх держави в цілому. Порівняно з Литвою Україні в 90-х з різних причин не пощастило. Литва досить швидко стала членом Європейського співтовариства, у вас же цей шлях розтягнувся на роки. У Литві незважаючи на зміну партій при владі непорушним залишався європейський вектор. У цьому — ключ нашого успіху. Україна ж з одного боку не цілком скористалася європейською перспективою, а з другого — втрачала час на пошуки якогось іншого шляху, граючи між Москвою і Брюсселем.

— Зараз в Україні активізується рух, ініційований громадянським суспільством щодо Балто-Чорноморської співдружності...

— Ця ідея має дуже сильний історичний грунт. Наша спільна історія до кінця XVIII століття змушує нас думати також і про спільне майбутнє. У нашій генетиці є такий союз! Я б навіть так сказав. нині я бачу дуже великі можливості для такої неформальної співдружності в рамках інтеграції України в Європейський Союз. Особливо Литва й Польща можуть і, головне, хочуть допомогти Україні в просуванні шляхом європейських реформ. У нас є і історичний, і стратегічний інтерес в успішності України.

— Ви особисто що робите для цього?

— Я часто буваю в Україні, зараз як член президентської ради беру участь у багатьох конференціях, форумах, ділюся і своїм досвідом. Ті зміни, які зараз переживає Україна стосуються геополітики всієї Європи. Це важливо розуміти і українцям, і представникам інших європейських держав.

— На жаль, громадянське суспільство і політики часто перебувають ніби на різних полюсах. Що ви хотіли б побажати українському громадянському суспільству й сучасним українським політикам?

— Об’єктивне громадянське суспільство наділене функцією наглядача над тим, що відбувається, й лобіювання нових ідей. Це його природний стан. Я б здивувався, якщо б громадянське суспільство почало аплодувати уряду й дякувати йому за хорошу роботу. Тоді б воно втратило своє призначення. Цей «одобрямс» ми мали можливість спостерігати за радянських часів. Демократичне громадянське суспільство завжди критичне до влади. Але я б порадив українському громадянському суспільству навчитися ставити перед собою довготривалі завдання, головне з них — європейська інтеграція. І бути в цьому реалістами, усвідомлюючи, що ця інтеграція охопить досить тривалий період. Без реформ — шлях закритий. Інша справа, що одні реформи робляться швидко, інші (об’єктивно) — повільніше. Головне, щоб люди їх відчували на собі. Треба бути вимогливим до влади, але з фундаментальним оптимізмом усередині. Треба бути вимогливим до уряду, але не треба ламати всю державу!

Політикам я б побажав також мати стратегічне мислення просування України до Європи. І головне — чіткість і ясність своїх дій. Виходячи з власного досвіду, хотів би застерегти від спокуси пошуку «свого власного шляху». У нас такі спроби теж були. Ні до чого вони не привели. Важливо слідувати апробованим правовим європейським актам, спроба їх обійти — це просто зайва трата часу.

— Дякую за інтерв’ю й щиру підтримку України!

КОМЕНТАР
Тарас ОСАУЛЕНКО, голова правління ГО «Міжнародна ініціатива з підтримки України»:

— Основною метою Балто-Чорноморського союзу є консолідація громадсько-політичних кіл країн східноєвропейського регіону, розміщених  уздовж кордону Російської Федерації, країн, які колись були частиною Російської, а потім Радянської імперії: Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, України, Грузії. Ці та інші країни регіону через великий визвольний рух вивільнились із російського імперського ярма та російського впливу і стали на шлях побудови цивілізованого європейського суспільства. Природній потяг колишніх російських колоній до об’єднання з метою самозахисту від військової, інформаційної та релігійної експансії російської імперії спонукає країни східного європейського регіону до прискореного розвитку співпраці в політичній, військовій та інформаційній сферах. Ініціаторами цього реального природнього союзу виступають Польща, Литва та Україна. Така національна співдружність по-різному визначались у різні історичні часи — зокрема, з українського боку  ідейними сподвижниками у розвитку Балто-Чорноморського союзу   були президент УНР Михайло Грушевський та ідеолог українського націоналізму 1930-х Юрій Липа, який розвинув геополітичну «Чорноморську доктрину». Сьогодні ідею розвитку геополітичного проекту «Міжмор’я»  просуває новий президент Польщі Анжей Дуда та відомі литовські політики Андріс Кубілюс і Вітаутас Ландсбергіс.

Громадська організація — «Міжнародна ініціатива з підтримки України» — обрала стрижнем своєї діяльності саме подальший  розвиток Балто-Чорноморського союзу, як природньої форми захисту країн східноєвропейського регіону від російської імперської загрози. Цій темі було присвячено Перший Балто-Чорноморський форум, організований нашою організацією у листопаді 2015 року в Києві. А  подальший розвиток співпраці громадсько-політичних рухів регіону, зміцнення контактів між політиками та громадськими діячами Балто-Чорноморського союзу ми покладаємо на Другий Балто-Чорноморський форум, проведення якого заплановано у м. Києві наприкінці березня цього року, який, на наше переконання, стане помітним етапом у розвитку регіональної, зокрема безпекової, співпраці.

Микола Гриценко, спеціально для «Дня», Київ — Вільнюс — Київ
Інф.: day.kiev.ua

Коментарі