Саме в першому турі буде вирішуватися доля українського народу, і цілком можливо, що не лише на наступні п’ять років, а назавжди
Якби кандидати-патріоти домовилися і, узгодивши одну кандидатуру, закликали всіх виборців голосувати за єдиного кандидата-патріота, то він отримав би перемогу уже в першому турі.
Так вважає письменник Валентин Кожеавніков, який ділиться з українцями своїми роздумами на порталі "Воля народу".

ВИБОРЧА СТРАТЕГІЯ ЩИРИХ УКРАЇНЦІВ

Про що свідчать такі факти: 28 років зневаги до української мови, втрата національної  свідомості й  гідності, небачені масштаби підкупу виборців, підтримка молоддю кандидатів типу Мураєва  й Зеленського, які висміюють все українське й вихваляють низькопробне, московське. «Феномен Зеленського» більше свідчить не тільки про невігластво цього аморально-політичного блазня, а й про  неуцтво і невігластво багатьох представників нашої молоді, про те, що свідомість більшості членів нашого суспільства поки що й не почала виходити з колоніального гниття. Якби ця молодь уяснила, що «русскій язик», який їм нав’язує блазень, є лише злоязичним жаргоном української мови, яку він висміює, то розумніші з них уже ніколи не стали б сміятися з його недотепних жартів. Коли я чую антиукраїнські виступи Бузини, Толочка, Вєрки Сердючки, Зеленського та ще десятків спортсменів, співаків і співачок, митців, письменників тощо, то розумію, що це результат неукраїнської політики органів влади. Якби Кравчук у 1991-1992 р. р. зразу відгородився від російської культури, розповів народові про переваги нашої мови над «русскім язиком» і про небезпеки, які несе Україні сьогоднішнє двомовство, та ще визначив би основні віхи нашої історії й те, що з неї вкрала Москва разом з нашою назвою, то хіба українці стали б голосувати за Кучму, Януковича, Тимошенко, Вілкула тощо та за таких же депутатів-україноненависників?

    Ну, якщо ніхто з президентів не піднявся над тими підступними «істинами», якими нас збагачувала московська освіта, то це  мусили б здійснити хоч ті кандидати в президенти та в депутати ВР, які начебто відстоювали (й відстоюють!) національні інтереси українців. Я радив зайнятися просвітництвом народу всім патріотичним кандидатам, з якими зустрічався починаючи з 1994 р. до наших днів. Ніхто з них не зрозумів, що в процесі передвиборчої кампанії треба замість листівок зі своїми портретами й біографіями роздавати листівки про важливість створення одномовного середовища, про справжню історію нашого народу й брехню про слов’янське походження москалів, про наші національні цінності й про потрібні нам сьогодні закони, а під час виступів більше уваги теж потрібно приділяти просвітництву та назвати (й порадити виборцям прочитати) хоч 3-4 цікаві й корисні для патріотів книги. Якби кандидати це зрозуміли, то за цей час було б розповсюджено хоч по 5-10 цікавих листівок на кожного українця і народ знав би щось про себе, своїх сусідів, про своїх державників, героїв, митців. Знав би, чим пишатися, мав би гідність. І вже ніколи не продавав би свого голосу й не голосував би за чужинців, шахраїв, бандитів, сексотів, олігархів. Умів би виявляти їх по їхніх справах.  

    Сьогодні маємо такі групи кандидатів: українські патріотичні, ворожі промосковські, небезпечні олігархи, кримінальні, технічні. Ну, якщо ворожі кандидати мають добре відпрацьовану стратегію виборів: брехливі обіцянки, зомбування за допомогою всіх ЗМІ, підкуп, фальсифікації в дільничних виборчих комісях та в ЦВК, то справді патріотичні кандидати теж мусили б розробити переможну стратегію на цих виборах. Ця стратегія мала б передбачати: по-перше, просвітництво народу в процесі виборчої агітації, по-друге, тактику боротьби з ворожими кандидатами й партіями та блоками, по-третє, досягнення домовленостей з близькими політичними силами. Саме по здатності домовлятися можемо відрізнити істинних патріотів від скритих ворогів, що видають себе за патріотів. Треба б журналістам викривати ворогів і попереджати про них виборців, але – чи багато в нас таких ЗМІ з патріотичними журналістами?
          Не мають виборчої стратегії й патріотичні виборці. В Україні майже 30 мільйонів виборців. Серед них - понад 80% – українці. Хай не всі вони є патріотами. Але ж переважна більшість, тобто мільйонів 18-20 (тобто переважна більшість!) хотіли б жити у справді незалежній Україні й розуміють, що для цього треба обрати до органів влади найкращих синів і дочок народу, а не сексотів чужих спецслужб, олігархів, зайд, політичних шахраїв, злочинців. То чому ж не можуть обрати? Тому що оті сексоти, олігархи, шахраї, зайди, аби перемогти на виборах, створюють в Україні десятки і сотні організацій та ЗМІ, театрів, кіно, шоу вистав, які постійно – уже 28 років! –  тільки те й роблять, що знущаються над нашими національними цінностями (навіть нашого пророка Тараса Григоровича Шевченка обливають брудом!) й навіюють українцям чужі нам – свої моральні норми, традиції, звичаї, порядки, які притаманні населенню інших країн. А наші патріотичні організації за цей час навіть не спромоглися створити Комітет патріотичних виборців, який би розповсюджував серед українців правду про нашу мову, історію, традиції, наших національних державників, учених, мислителів, письменників та агітував би за наших кандидатів на всіх виборах.

Крім того, Комітет патріотичних виборців за півмісяця до виборів мав би проаналізувати рейтинги всіх патріотичних кандидатів і тим із них, хто не має ніяких шансів вийти до другого туру, порадити зняти сввої кандидатури на користь 1-2 патріотиотичних кандидатів, які мають найвищий рейтинг. Було б непогано, якби Комітет  виборців сприяв об’єднанню зусиль всіх національних політичних сил навколо одного  патріотичного кандидата і закликав всіх українців голосувати саме за нього.
Судячи по тому, як Порошенко діяв напередодні виборчої кампанії і як він веде свою пропаганду, можемо бути впевнені, що він до другого туру вийде обов’язково. Тому найперше наше завдання – не допустити, щоб до другого туру разом з Порошенком вийшов хтось із промосковських кандидатів: Зеленський, Ю.Тимошенко, Вілкул… Тоді прийдеться вибирати між більшим злом і меншим. Але мусимо знати, що як більше, так і менше зло може завдати нашим прагненням побудувати свою міцну державу величезної шкоди і призведе до наступних майданів і революцій з непередбачуваними наслідками. Тому мусимо наполягати на об’єднанні, хоч найпатріотичніших кандидатів.

Патріотичних кандидатів багато. Всі вони розраховують на голоси найпотужнішого національно свідомого масиву патріотичних виборців. Якби кандидати-патріоти домовилися і, узгодивши одну кандидатуру, закликали всіх виборців голосувати за єдиного кандидата¬-патріота, то він отримав би перемогу уже в першому турі. Але не такі наші кандидати, щоб поступитися амбіціями на користь народу. Бо й не всі вони є патріотами. Напевно, чужі розвідки мають навіть серед групи «найпатріотичніших кандидатів» своїх людей. Але кожен з них доводитиме, що він найкращий. А нам потрібен лише один, бо інакше до другого туру знову, як і в 2014 році, вийдуть Порошенко і Тимошенко. Отже, саме в першому турі буде вирішуватися доля українського народу, і цілком можливо, що не лише на наступні п’ять років, а назавжди. Тому треба сподіватися, що хоч якась кількість патріотів домовиться про об’єднання і вийдуть до виборів 2019 р. під гаслами порятунку українського народу в Україні.

Отже, поки ми не створили Комітет патріотичних виборців, виборцям самим доведеться вирішувати, кому віддати свій голос. Але для цього маємо визначити, хто з кандидатів має кращу програму, хто має команду, здатну підтримати його, якщо він стане президентом, хто не замішаний в корупційних схемах, не має кількох квартир, ділянок землі, коштів в офшорах…
Голосування 31 березня має стати опитуванням українського народу, на якому кожен нормальний українець має визначитися: хоче він жити в українській Україні й втілювати в життя УНІ (Українська Національна Ідея), чи його цілком влаштовує влада зайд, шахраїв, корупціонерів, які підступно знищують наш народ і, як козли-провокатори, ведуть його на бойню, щоб принести в жертву на славу своїх народів. Якщо кількість тих, хто проголосує за Тимошенко, Порошенка, Зеленського, Вілкула, Насірова буде більшою, ніж тих, хто підтримає патріотичних кандидатів  – виходить, український народ цілком задоволений рівнем життя, станом моралі та справедливості в Україні. Тоді патріотам треба піднімати на вищий рівень просвітництво. Голосування в першому турі має показати, скільки нас – щирих українців і скільки тих, хто не розібрався, тобто залишився хохлом, хто ще й досі є совком, хто продався за 500 гривень… І, якщо виявиться, що українців в Україні залишилося мало, то треба думати, як хоч 2-3 області врятувати від окупації України шляхом прийняття закону про подвійне громадянство (він дозволить владі швидко зробити громадянами кілька мільйонів представників ворожих нам народів) та закону про відміну мораторію на продаж землі (її прихватизацію олігархами  та московськими структурами може початися зразу, ще до парламентських виборів). Не можна ж зовсім прибрати із Землі Україну і навіть не залишити мови, яка колись створила перші цивілізації Індії, Близького Сходу, Європи.

Якщо ж українці уже в першому турі проголосують переважно за представників інших народів, і таким чином виявлять свою повну політичну безграмотність і тупу готовність до заклання, то всім українським націоналістичним силам (партіям і громадським організаціям), треба нарешті серйозно зайнятися пропагандою українських національних цінностей, просвітництвом народу, щоб хоч у другому турі, якщо до нього не вийде жоден з патріотичних кандидатів, виборці проголосували за менше зло, а на парламентських виборах підтримали своїх. Бо, якщо президентські й парламентські вибори виграють неукраїнці, то без нових Майданів, а можливо й – без Коліївщини, не обійтися.

Валентин Кожевніков, письменник, публіцист, науковець,
для порталу «Воля народу»   

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh