Тільки-но в Україні з'явиться перша жінка-президентка, я підтримаю скасування цього свята, - Андрій Курков
Нині 8 березня є національним святом та неробочим днем тільки у двох дюжинах країн, у яких, треба вважати, боротьба за рівноправ'я жінок досі актуальна: це Мадагаскар, Північна Корея, Замбія, Кенія, Гвінея-Бісау, Ангола тощо. На території покійного СРСР тільки Литва та Естонія відмовились від цього свята. І це цілком пояснюється тим, що президентки Даля Грибаускайте та Керсті Кальюлайд можуть легко аргументувати неактуальність свята самою своєю присутністю на верхівці державної влади та своїми досягненнями.

Андрій Курков: 8 березня - свято весни чи свято боротьби?

"Я за те, щоб ввечері 8 березня в українські ресторани пускали тільки жінок. Одноденну дискримінацію українські чоловіки можуть витримати, вони ж сильні!" - Андрій Курков, спеціально для DW.

Ніщо так не розділяє українців, як образ Степана Бандери та свято 8 березня. Скажу більше: Міжнародний жіночий день є куди більш серйозним маркером розділу, хоч і головно сезонним. Гарантую, що за тиждень-другий усі дискусії щодо цього дня знову стихнуть. Щонайменше на рік.

Це означає, що й говорити-писати про 8 березня треба зараз, інакше ніхто не слухатиме і не думатиме. Борці з усім радянським, в основному, до речі, чоловіки, аргументують необхідність скасування свята саме його "радянськістю", незважаючи на перше слово в офіційній назві - "міжнародний". Вони мають рацію у тому, що в СРСР будь-якому комуністичному святу, пов'язаному зі світовою історією лівого руху, додавали це визначення. Як от Міжнародному Дню праці - Першотравню. Однак Міжнародний жіночий день - це не свято комуністок. Це офіційний день боротьби за права жінок. Після святкування Дня боротьби за права жінок в останню неділю лютого та в інші дні, дату 8 березня остаточно обрали у 1921 році на Другій комуністичній жіночій конференції на згадку про найактивнішу участь жінок у "Петроградській демонстрації", яка відбулась 23 лютого (!) за старим стилем 1917 року, 8 березня - за новим. Ця демонстрація стала однією з тих подій, що наблизили Лютневу революцію, в результаті якої російська монархія була повалена.

За логікою вибору дати можна, звичайно, сказати, що це свято революціонерок, котрі скинули царя. Тоді, звичайно, будь-які згадки про Клару Цеткін та Розу Люксембурґ у контексті цього святя цілком доречні. Хоча й жодна з них не народилась 8 березня, як інколи стверджують вороги цієї святкової дати. День народження Рози Люксембурґ - 5 березня, а Клари Цеткін - 5 липня.

8 березня можна направду вважати міжнародним жіночим днем з 1975 року, коли Організація Об'єднаних Націй почала відзначати його доповідями та дискусіями. Щоправда, після "наїздів" на ООН через обрану дату та її історію, Генеральна Асамблея ООН у 1977 році схвалила резолюцію, у якій запропонувала державам-членам ООН самим обирати дату Дня боротьби за права жінок.

Нині 8 березня є національним святом та неробочим днем тільки у двох дюжинах країн, у яких, треба вважати, боротьба за рівноправ'я жінок досі актуальна: це Мадагаскар, Північна Корея, Замбія, Кенія, Гвінея-Бісау, Ангола тощо. На території покійного СРСР тільки Литва та Естонія відмовились від цього свята. І це цілком пояснюється тим, що президентки Даля Грибаускайте та Керсті Кальюлайд можуть легко аргументувати неактуальність свята самою своєю присутністю на верхівці державної влади та своїми досягненнями. Латвія святкує, але не відпочиває. А от Лаос пійдійшов до питання Міжнародного жіночого дня більш креативно - там він є вихідним днем тільки для жінок. Святкує 8 березня й Берлін, там де це свято також є вихідним днем, на відміну від решти федеральних земель Німеччини. 
Повний текст


Інф.: dw.com

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh