На науково-практичній конференції в Києві 14 червня йшлося про необхідність встановлення конституційного ладу в державі
Тема конференції: "Забезпечення виконання Конституції – єдиний шлях збереження держави".
14 червня 2018 року у Великій конференц-залі Національної академії наук України (вул. Володимирська, 55) відбулась Науково-практична конференція на тему: "Забезпечення виконання Конституції – єдиний шлях збереження держави".
    Організатор проведення НПК – Демократичне об’єднання «Українська Національна Рада» .
    На початку конференції Головуючий і модератор, Голова УНРади Юрій Пальчуковський наголосив, що:
    В Україні побутує теза про те, що «головна проблема України – це корупція». Насправді корупція – це не причина, а наслідок негараздів. А їх справжня причина – в цинічному і системному невиконанні (і порушенні) Конституції України.
     Ніхто із президентів не став гарантом додержання Конституції України. Навпаки – кожен із них намагався змінити її «під себе». Усі органи влади також ігнорують Конституцію.
     Українська Конституція визнана однією з найкращих у Європі. Можновладці нав’язують народові хибну думку про необхідність зміни Основного Закону.
     Насправді, Конституцію потрібно не змінювати, а виконати!

     У конференції ввзяли участь провідні українські науковці, правники, громадські діячі.
    З доповідями виступили: політичний експерт, громадський діяч Михайло Роль,  багаторічний суддя Конституційного суду України Віктор Шишкін, кандидат історичних наук і доктор політичних наук Микола Головатий, письменниця, громадський діяч Лариса Ніцой. До матеріалів конференції долучена доповідь Ігоря Гурняка, доцента кафедри міжнародного економічного аналізу і фінансів, ЛНУ імені Івана Франка.

    Політики, громадські діячі, експерти, журналісти запрошувались до активної участі у висвітленні цієї теми, від якої залежить подальше існування Української держави.

Михайло Роль у своєму виступі, зокрема, заявив:

- Можновладці разом з олігархами розкололи суспільство на тих, хто бачить вихід у новій конституції і на тих, хто розібрався у чинній Конституції і домагається її виконання.
Радує те, що сьогодні зростає кількість громадян, які усвідомлюють, що ключ до вирішення наших проблем міститься у чинній Конституції.
Це стосується таких проблем як корупція, зміна системи влади, усунення олігархів з правового поля держави, розкрадання національної власності та інших. На актуальні питання національної безпеки і відновлення державного суверенітету, питання мови, продажу землі – є відповідь у нашій Конституції.
Але ми живемо в «королівстві кривих дзеркал», де можновладці діють всупереч Конституції, хоча її порушення (особливо представниками влади) – це тяжкий злочин, відповідальність за яким встановлена у ст. 109 Кримінального Кодексу Ураїни.
Розглянемо коротко шляхи вирішення згаданих проблем конституційним шляхом.   
1.    Візьмемо проблему корупції. Нам нав’язують тезу, що корупція – це найбільше зло в Україні. Але з правової точки зору корупція – це  злочин. Адже корупція – це не лише хабарництво, головне – це грабіж національного багатства. А злодій повинен сидіти за гратами.
Якщо ж він там не сидить, значить причина в іншому – у порушенні ключового конституційного принципу верховенства права (ст. 8). Тобто корупція – це наслідок! Наслідок цинічного і системного невиконання Конституції.

2.    Друга причина корупції (напевно, головна причина) полягає в тому, що злодії при владі узурпували право українського народу на національну власність. І скільки б ми не проводили нові вибори, від зміни облич система влади не зміниться. Але вихід є! І він міститься в Конституції України.
В Конституції немає термінів «олігархи», «приватизація» державної власності. Але всупереч Конституції владу і власність у державі узурпували олігархи. Слова «влада» і «власність» не випадково близькі за змістом. У кого влада – у того і власність.
За Конституцією (ст. 5) владою в Україні є народ. Наголошую, народ за Конституцією є не просто «джерелом влади», а носієм суверенітету – верховної влади в державі.
Для тих, хто в цьому сумнівається, цитую фрагмент висновку Рішення Конституційного суду України 6-рп/2005 від 05.10.2005, в якому наводиться тумачення 5-ї статті Конституції:
Положення частини  другої  статті  5  Конституції  України "носієм  суверенітету  і єдиним джерелом влади в Україні є народ" треба  розуміти  так,  що  в  Україні  вся  влада належить   народові.   Влада   народу   є   первинною,  єдиною  і  невідчужуваною.

 Отже, за Конституцією владою в Україні є не президент, не уряд, ніхто інший – тільки народ. І ця його влада – єдина! І ця його влада – невідчужувана, тобто нікому і ніколи не передається. Хтось спробує заперечити: мовляв, народ після виборів передає владу своїм обранцям. Ні, народ може передавати своїм обранцям лише певні управлінські повноваження, але влада народу, повторюю, є невідчужуваною.
Але якщо народ – це влада, то тоді ким у нас є Верховна Рада, Кабінет міністрів?
Дивимось у Конституцію. Це «органи влади»! Відчуйте різницю!
Не випадково, у цивілізованих державах Заходу для позначення влади народу є термін «authority», а для позначення органів державної влади – термін «government» (уряд).
Скептики знову скажуть, як увесь багатомільйонний народ може здійснювати свою владу?
Відповідь - у Конституції України. Там виписаний механізм народовладдя: через систему територіальних громад. Саме вони є первинними носіями влади на місцях (ст. 140 Конституції). Адже в демократичних державах влада формується знизу догори, а не навпаки.
Територіальні громади є не лише владою, а й публічними власниками національного багатства на місцях (ст. 142 Конституції).
Територіальні громади – це фундамент самоврядування. Створення цього фундаменту – це і є процес децентралізації, яка закріплена в ст. 7, 132, 140-143 Конституції.
А як цей процес відбувається в Україні? Всупереч Конституції!
Подивимось, у чому підміна.
Із початку проголошення курсу на децентралізацію уряд жодного разу не послався на Конституцію України. І децентралізацію, яку потрібно було здійснити одразу після прийняття Конституції, через 20 років видали за таке собі «ноу-хау». Урядовці заявили: ми передаємо владу… (увага!) органам місцевого самоврядування. Зверніть увагу – не територіальним громадам, а органам місцевого самоврядування. Та і як можна передавати те, що гарантується Конституцією.
Ця підміна ставить з ніг на голову увесь процес децентралізації і руйнує всю систему місцевого самоврядування.

За Конституцією (ст. 143) органи місцевого самоврядування створюються територіальними громадами. Але територіальні громади ніколи не створювали (не засновували) органи місцевого самоврядування. На виборах громадяни обирали персональний склад цих органів, але тергромади ніколи не створювали їх.
Та порушення Конституції ще глибші: територіальні громади існують лише «де юре», а «де факто» їх нема! Є території і є громадяни, а територіальні громад як суб’єкти відсутні!
Для легалізації тергромад мали б відбутися Загальні збори громадян за місцем проживання. На цих зборах мали б бути прийняті Статути тергромад, створені органи місцевого самоврядування з відповідними повноваженнями, мали б бути створені реєстри власності і власників.
Цього, на жаль, зроблено не було. Це суперечить не лише Конституції, а і Європейській хартії місцевого самоврядування. До речі, на сайті Верховної Ради знаходиться текст Хартії у неправильному перекладі: там взагалі відсутній термін «територіальні громади» (він підмінений терміном «органи місцевого самоврядування»).

Варто наголосити, що в європейських державах територіальна громада є юридичною особою публічного права власності. А в Україні – все навпаки: територіальні громади не є юрособами, а органи місцевого самоврядування, (які, повторюю, не створювалися тергромадами) є юридичними особами (увага!) приватного права, тобто комерційними структурами! Це легко перевірити в офіційних реєстрах.

Незважаючи на такі порушення, «реформатори» з уряду пішли далі. Вони вирішили добровільно-примусово об’єднати неіснуючі територіальні громади. Об’єднання тергромад – не що інше як централізація – процес зворотний децентралізації.  

Ми не повинні дискутувати, що краще: централізація чи децентралізація. Потрібно просто заглянути в Конституцію:                                                    
Стаття 132. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах …. поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади
А уряд, проголосивши курс на децентралізацію, жодного разу не згадав про необхідність її гармонійного поєднання з централізацією. А коли уряд про це забуває, з’являється як ризик надмірної централізації (що ми вже проходили), так і ризик надмірної децентралізації.
Надмірна централізація влади веде до авторитаризму державного управління, а надмірна децентралізація може призвести до сепаратизму. Розмови про так звані «особливі статуси» для певних територій – це якраз приклад доведеної до абсурду «децентралізації», яка може призвести до виведення цих територій з-під контролю держави і подальшої втрати.
Тому має бути баланс між централізацією влади (тобто стратегічним управлінням державою з єдиного центру) і децентралізацією – незалежністю у вирішенні місцевих проблем, які не є стратегічними. Стратегічні питання – це національна безпека, зовнішня політика, макроекономіка, державна мова. Сьогодні відсутній оптимальний баланс між централізацією і децентралізацію, він регулюється в «ручному режимі».
Щоразу уряд торгується з місцевою владою відносно фінансових питань, повноважень органів місцевого самоврядування, екологічних питань, навіть питань мови спілкування. Вважаю, що Верховна Рада на основі Конституції України має прийняти закон про розмежування повноважень між державною і місцевою владою.
Ось лиш невелике коло проблем, які можна вирішити за короткий термін, якщо проголосити курс на встановлення конституційного ладу в державі.
На превеликий жаль, цього не роблять не лише чинні органи влади, а й практично ніхто з політиків, у тому числі претендентів на посаду президента.
В Україні знищується місцеве самоврядування. Це підриває конституційні засади держави. Адже місцеве самоврядування – це основа демократії. Невиконання Конституції загрожує національній безпеці держави.

Про питання порушення Конституції України в контексті україно-російських відносин говорив у своєму виступі Віктор Шишкін:

- Харківські угоди, якими Янукович всупереч Конституції продовжив перебування в Криму Російського Чорноморського флоту були актом його зради ще до Революції Гідності. Чому досі Януковича не судять за цю зраду?
Відповідно до ст. 157 Конституції України Президент мав ввести воєнний стан. Закон «Про порядок введення воєнного стану» передбачає ввести його навіть в умовах загрози. А у нас 100%-ні умови воєнного стану.
Президент не виконав свій конституційний обов’язок (ст. 106) і не оголосив воєнний стан. Всі наші герої були мобілізовані незаконно, тому що мобілізація може бути оголошена лише в умовах воєнного стану. Навіть Сталін у 1941 році, після початку Гітлером неоголошеної війни, ввів воєнний стан.
8 серпня 1945 року, після Постдаму, СРСР оголосив стан війни з Японією.
«Мінський договорняк»: Леонід Кучма не мав права підписувати якісь угоди. Йому президент доручив «взяти участь» у переговорах. З такими кричущими порушеннями Конституції вирішувалась доля державного суверенітету. В цьому «договорняку» не зрозуміло, хто Росія, її статус не визначений. Росія там хто? Миротворець?
А хто Україна? Жертва чи хто? У таких документах нема нічого зайвого. А там прописана необхідність прийняття Україною «нової Конституції». Але жоден державний орган не має права прийняти нову Конституцію!
Тепер від нас вимагають повної імплементації «Мінських угод», тобто з прийняттям «нової Конституції України». Скажіть, як би виглядала, наприклад, вимога Німеччині прийняти нову конституцію?
«Мінський договорняк» гірший, ніж Мюнхенська угода 1938 року (коли без участі представників Чехословаччини обговорювалася вимога Німеччини про передачу їй Судетської області ЧСР з переважаючим /понад 3 млн осіб/ німецьким населенням).
Візьмемо «Закон про деокупацію». Подивіться на його повну назву. Як можна забезпечити державний суверенітет на окупованих територіях?
Висновок простий: органи влади не збираються виконувати Конституцію, а лише намагаються змінити її «під себе», втягуючи сюди і Конституціqний суд.
Але за посягання на конституційний лад можновладці можуть сісти на лаву підсудних. Я свого часу нарахував 9 статей Кримінального Кодексу України, на підставі яких можна «посадити» Порошенка.


















Виклад виступів інших доповідачів та висновки конференції опубліковані тут.

Інф. ВН

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh