Громадськість відбила чергову рейдерську атаку на землю Меморіалу 411-ї батареї
Шістдесят дев’ять років тому,10 квітня 1944 року, на балконі знаменитої Одеської опери замайорів прапор перемоги, знаменуючи визволення міста від фашистської окупації. Цю дату місто зустріло реставрованими меморіальні комплексами, дбайливо прибраними парками й скверами, новими насадженнями дерев і квітів та безліччю масових заходів. Серед них і урочистості з покладанням квітів до пам’ятника Невідомому матросу та монумента на честь визволителів Одеси, і відкриття 45-ої Вахти Пам’яті біля вічного вогню на Алеї слави, і масовий стокілометровий велопробіг Поясом слави, і чимало тематичних свят, концертів та виставок. Кожній з цих подій місцеві мас-медіа присвячують окремі репортажі, я ж дозолю собі спинитися на одній, але найцікавішій з них. А ще хочу розповісти про одну досить буденну й характерну для нашого часу подію, яка відбулася саме у ці святкові дні.

Меморіальний комплекс 411-ї батареї берегової оборони із зразками військової техніки періоду Другої світової війни, розташований у рукотворному гаю на південній околиці міста, добре знають і всі одесити і кожен, хто хоч раз побував у них у гостях. Саме тут пізнього вечора 7 квітня за ініціативи «Центру патріотичного виховання дітей і молоді» та військово-патріотичної організації «Честь і Слава» було влаштовано масштабну реконструкцію нічного бою за звільнення Одеси. У театралізованому дійстві свою майстерність з історичних бойових реконструкцій продемонстрували 250 представників багатьох міст України та їхні російські, польські й румунські побратими.
Тисячі глядачів, половину з яких становили діти та підлітки, із великим захопленням стежили за розвитком подій на величезній галявині парку. Спершу сюди прибули вкрай стомлені «німці» із відступаючого 72-го полку вермахту і розташувалися на спочинок. Але тут їх атакували «червоні», почався кулеметний і гарматний обстріл ворожих позицій, а потім зав’язався рукопашний бій. Перемогу «нашим» у штиковій атаці забезпечили добірні червоноармійські частини, що зайшли з тилу. Хоч для цього бою не було можливості використати артилерію та важку бойову техніку, він був надзвичайно видовищним. Піротехніки організатори не пошкодували, а на завершення ще влаштували святковий феєрверк.

А ось акція, що відбулася наступного дня на Меморіалі 411-ої батареї, дещо затьмарила враження від попереднього свята. Кілька молодіжних організацій за участю ветеранів війни влаштували тут мітинг на знак протесту проти судових і правоохоронних органів, які своєю бездіяльністю потурають бажаючим «прихватизувати» частину  території меморіалу. Серед таких Віталій Демченко та його поплічник Володимир Бондарчук. Ще шість років тому ці спритники намірилися провести шахрайську оборудку й незаконно захопити 2,2576 га землі. Для цього використовувалися і фальсифіковані документи, і підкуп чиновництва, і відвертий шантаж. Учасники акції в усіх деталях виклали цю ганебну історію на трьох сторінках тексту. Останнім штрихом у ній є порушена за позовом прокуратури у березні 2010 року кримінальна справа, яка досі не розслідувана.
На завершення мітингу молодь влаштувала флешмоб, повісивши на ствол танка опудало під назвою «корупція», яке тримається на «чиновництві». На шию опудалу громадські активісти начепили табличку: «Вони намагалися вкрасти землю меморіалу». Потім відбулося символічне спалення макетів багатоповерхівок, якими шахраї мали намір забудувати це святе для кожного одесита місце.
Гнітюче враження від почутого і побаченого дещо розвіяв ветеран війни Олександр Рисін, який уже більше тридцяти літ працює директором цього меморіального комплексу. «За час моєї багаторічної вахти тут ніхто й шматка землі ще не прихопив, - сказав Олександр Миколайович. - А зазіхання такі були і ще будуть, зокрема, на горіховий гай, яким розпоряджається дуже недбалий господар – міський Зелентрест. Це добре, що нині вже молодь стала на захист міських парків і приморських схилів від зажерливих нуворишів та їхніх покровителів у чиновницьких кабінетах. Тож боротьба за визволення Одеси триває і нині».

Сергій Горицвіт, незалежний журналіст, для "Волі народу"
На світлинах: реконструкція нічного бою за визволення Одеси, акція протесту на захист меморіалу від рейдерів.
Фото автора
































































































































































































































































































За роки Незалежності з мапи України зникло 641 село
З 1991 року з мапи України зник 641 сільський населений пункт, зокрема 40 селищ і 601 село. Про це у відповідь на запит Тиждень.ua повідомили в управлінні у зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України.
3 1991 по 2012 роки в Україні зникло 528 сільських населених пунктів, серед яких 34 селища й 494 села у зв’язку з відсутністю у них жителів.

Тоді як через об’єднання з іншими населеними пунктами або через включення їх у межі міст чи селищ міського типу зникло 113 сільських населених пунктів, серед яких 6 селищ і 107 сіл.

2000-й рік став рекордним для України щодо відмирання сіл. Тоді з адміністративного обліку було знято 86 населених пунктів (у тому числі 78 через відсутність у них людей).

Проте 2002 року щезло всього три села через відсутність у них жителів.

Також багато сільських населених пунктів вимерло у 1992 (40), 1995 (38), 1996 (36), 2007 (39) роках.



Найбільше сільських населених пунктів зникло через адміністративні втручання у 1991 році – 47 сіл. Пізніше лише 1997 і 1998 роки відзначались суттєвими адміністративними переформатуваннями – тоді 15 і 12 відповідно приєдналися до інших населених пунктів.

Найбільше за роки Незалежності вимерло сіл на Київщині (94), Полтавщині (55), Житомирщині (45), Сумщині (45), Харківщині (42), Чернігівщині (40).

Найменше – на Волині (1), Закарпатті (1), Черкащині (3), Львівщині (5), Хмельниччині (6), Рівненщині (7).

Проте через відсутність жителів жодне село за цей час не щезло з території Івано-Франківщини, Тернопільщини, Чернігівщини.  

До речі, шляхом об’єднання з іншими населеними пунктами або включення їх у межі міст і селищ міського типу найбільше сіл зникло на Львівщині (47) та на Харківщині (33).

Соціологи пов’язують кількість вимерлих сіл із від'ємним природним приростом населення.

«У різних областях України – різна ситуація. Лише кілька областей України  мають за природним приростом населення не мінус, а плюс. Так за даними 2012 року у Волинській, Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях більше народжувалось людей, ніж помирало. І така ж ситуація у місті Києві», – коментує Людмила Слюсар, провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи.

Також дані зі зникненням сільських населених безпосередньо пов’язані з їхньою кількістю у тій чи іншій областях.

Так станом на 1 січня 2013 найбільше сільських населених пунктів зареєстровано саме на Львівщині (1850), Полтавщині (1810), Харківщині (1679), Житомирщині (1613), Чернігівщині (1481) тощо.

Найменше – в Чернівецькій (398), Закарпатській (579) та Херсонській (658) областях.

Як повідомляють в Апараті Верховної Ради України, за останні 10 років в Україні було відновлено і взято на облік 10 сільських населених пунктів, у тому числі 9, які раніше були зняті з обліку, та 1 новоутворене.

«З 2002 по 2012 роки сільське населення в Україні тільки скорочувалось, але відтік населення у міста відбувається і зараз. У перші роки незалежності була зворотна тенденція: люди їхали до сіл, тому що там було легше вижити, адже людина могла мати підсобне господарство і могла там прогодуватись, – пояснює Слюсар. – Цікаво, що в 70-х, 80-х роках спостерігався відтік сільського населення до міст, і лише з 1992 по 1996 роки люди переїжджали з міст у села».

Саме в цей період в Україні найбільше з’явилося нових сільських населених пунктів.

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh