Українська Національна Рада – історичний формат згуртування патріотів України
В українців є столітні традиції національної консолідації!
Українці досі блукають у пошуках шляху до згуртування нації. Можливо, не там шукають? Історія людства, й України зокрема, йде по спіралі. Може, варто не винаходити велосипед, а ще раз оглянутися на нашу славну історію, пам’ятаючи Шевченкове: "Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя".
Давайте пригадаємо традиційний історичний формат консолідації українства, який виник одночасно із здобуттям Україною незалежності в 1918 р. Це «Українська Національна Рада», яка з різних причин зникала і, мов фенікс, знову з’являлася на обрії тернистого історичного шляху України.  
Ось хронологія вікової живучості «УНРади»:

100 років т ому, 18 жовтня 1918 р., створена Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР (УНРада) — вищий законодавчий орган Західно-Української Народної Республіки — Західної Області Української Народної Республіки. Вона постала у Львові як Конституанта (Конституційні Збори) українського народу, що проживав на своїх етнографічних землях в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 УНРада прийняла постанову про утворення Української держави на українських етнографічних землях у складі Австро-Угорщини та закликала національні меншини направити своїх представників до УНРади пропорційно кількості населення. Президентом УНРади став Євген Петрушевич. УНРада припинила діяльність у 1919 р. після придушення більшовиками «Української Народної Республіки».

Липень 1941 р.: створена (відновлена) Українська Національна Рада (УНРада) — представницький орган українського населення Галичини, що діяв у 1941–1942. У липні 1941 за ініціативою ОУН(р) у Львові була створена Рада сеньйорів, яка складалася з відомих українських політичних, громадських і культурних діячів. Раду сеньйорів перетворено на УНРаду. УНРада задекларувала, що вона є координуючим центром української нації у Західній Україні до часу відновлення державної незалежності України і має за мету Соборну Україну».  Окремі дії УНРади свідчили про її незгоду з кроками окупаційних органів влади. Після листа-звернення А.Шептицького до Г. Гімлера з осудом геноциду єврейського народу німецька окупаційна влада заборонила діяльність УНРади. Щоб не викликати німецьких репресій проти членів УНРади, її керівництво 27.2.1942 оголосило про розпуск УНРади

5 жовтня 1941 р.: Українська Національна Рада (УНРада), політично-громадський центр, створений у Києві з ініціативи ОУН під проводом Андрія Мельника. Президію УНР очолив Микола Величківський, У кінці 1941 Райхскомісаріат України заборонив УНРаду — і до 1943 вона існувала підпільно. УНРада змогла встановити зв'язки з усіма українськими землями, окупованими німцями, і започаткувати організацію адміністративних органів на місцях. Німецька окупаційна влада, незадоволена зростаючим впливом УНРади, з листопада 1941 розпочала акцію на її ліквідацію, і з січня 1942 перейшла до репресій її членів. У таких умовах ОУН-М та Микола Величківський вирішують перейти у підпілля.

22 квітня 1944 р.: відновлена діяльність УНРади у форматі Всеукраїнської Національної Ради (ВУНР).                                                                                          

22 квітня 1944 р. у Львові в соборі св. Юра урочисто прийнято Акт злуки трьох основних державних центрів — Львівської та Київської УНРади, а також Центральної Народної Ради Карпатської України. Створено Всеукраїнську Національну Раду (ВУНР), яку очолив Микола Величківський (на фото), а його заступниками — митрополит Андрей Шептицький і А. Штефан. Спроби Всеукраїнської Національної Ради і Української Головної Визвольної Ради створити спільну платформу восени 1944 р. у Братиславі не увінчалися успіхом — і ВУНР 1946 р. припинила свою діяльність в еміграції.

Весна 1947 р.: створена (відновлена) Українська Національна Рада (УНРада) — передпарламент державного центру Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, створена в результаті порозуміння українських партій, щоб дати ширшу політичну базу для реорганізованого державного центру з А. Лівицьким на чолі як президентом УНР. За мету УНРади визначено консолідацію всіх самостійницьких сил для відновлення незалежної української держави з демократичним устроєм. Вже 1946 року до цього прямував діючий короткий час Координаційний Український Комітет, утворений з усіх партій на еміграції за ініціативою канадських українців (місія о. ІЗ. Кушніра). Ідея консолідації почала виразніше реалізуватися, коли А. Лівицький створив 1947 підготовну комісію на чолі з Ісааком Мазепою для реорганізації держ. центру й утворення УНРади. Комісія разом з представниками партій опрацювала Тимчасовий закон 10.6.1948 про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки, оголошений головою Директорії. Цим законом утворено УНРаду. У червні 1948 всі політ. партії, за винятком гетьманців, схвалили статут УНРади, який визначив її структуру, форми праці і взаємини з екзильним президентом. Як передпарламент УНРада була законодавчим органом, вона створювала Виконавчий Орган, державний контроль та обирала президента УНР в екзилі, останнім з яких був Микола Плав’юк. Між сесіями частину її функцій здійснювала президія УНРади, яка однак не могла змінювати основного закону та обирати президента. УНРада припинила свої повноваження 22 серпня 1992 р., передавши владі незалежної України повноваження від Державного Центру «Української Народної Республіки» в екзилі. Головою УНРади до 1992 року був Михайло Воскобійник (на фото).                                                     

30 листопада 2002 р. створено Демократичне об’єднання «Українська Національна Рада” (ДО «УНР» або УНРада), яка продовжує традиції історичної УНРади. Організація була створена в результаті схвалення резолюції Форуму демократичних сил (що проходив у Києві 14-15 вересня 2002 р.) про необхідність створення єдиного постійно діючого координаційного центру демократичних сил: політичних партій, громадських організацій, активних громадян. З моменту створення «УНРада» на чолі з Головою Юрієм Пальчуковським утворила координаційний центр УНР – Українську Координаційну Раду і закликала всі демократичні сили до об’єднання в цьому форматі.
У 2012 році «Українська Національна Рада» запропонувала своє бачення реформування системи влади в Україні, оприлюднивши концепцію такого реформування. Фундаментальна теза концепції – народ повинен бути не об’єктом, а суб’єктом влади, тобто бути носієм суверенітету не лише "де-юре" (згідно з 5-ю статтею Конституції України), а й "де-факто".

Нещодавно УНР запропонувала стратегію зміни влади в Україні та Києві.  
                                                               
Звичайно, за 27 років відновленої незалежності було запропоновано багато інших форматів для згуртування активу суспільства. Це і мегапартії, це і різні ситуативні  комітети опору та порятунку і різного роду мережеві структури…На кухнях і соцмережах обговорюються все нові варіанти виходу з глухого кута…  Може, все ж, українцям не варто винаходити велосипед, а ще раз звернути увагу на історично живучий природній формат «Української Національної Ради».           

Павло Січкар, журналіст
Інф.: unr.org.ua

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh