Постфактум стають відомими деякі подробиці комплексних міжвидових військових навчань Збройних Сил Російської Федерації у безпосередній близькості від державного кордону України. Вимальовується загалом задум навчань та їх завдання. Тобто які реальні дії відрепетирували російські збройні сили. По-перше, треба однозначно зазначити, що кількість особового складу та техніки явно перевищує задекларовані 7000 військовослужбовців, а також навіть і "порогові" 13 000 чоловік.

Певна річ, з тією метою, щоб відкинути претензії до Росії, хоча б на перших порах, у порушеннях щодо застосування звичайних сил у Європі. Втім, після агресії проти Грузії, Росія та її керівництво можуть і наплювати на реакцію Європи, оскільки та позбавлена будь яких важелів впливу на Росію. Будь які спроби привести Росію до порядку означатимуть більше чи менше пряме військове зіткнення.
    Отож, що цікаво, у тому ж Темрюці, на узбережжі, до речі, Азовського моря, існує не лише 382-й окремий батальйон морської піхоти, що, до речі, приймав активну участь у збройній агресії проти Грузії. Там дислокується, за меншими підрахунками, ще дві військові частини загальновійськового призначення (мотострілецьких, механізованих, тощо). Перша частина навчань проходила в акваторії між Новоросійськом та Анапою, в районі устя ріки Дюрсо, у районі миса Малий Утріш, де російська ескадра відпрацьовувала формування корабельних угруповань та виконувала артилерійські стрільби. Кидається в очі надзвичайне скупчення великих десантних кораблів (ВДК) на Чорноморському флоті Росії. На додаток до своїх чорноморських ВДК «Азов», «Саратов», «Новочекаськ» та «Микола Фільченко» у Новоросійській ВМБ вже декілька місяців «тусуються» два ВДК з Балтики: «Калініград» та «Олександр Шабалін». Вони, неначебто, привезли з Сирії на початку січня «контингент» чорноморських морпехів ( з темрюкського батальйону, чи що?), та так і залишились у Новоросійську. На цих навчаннях «Калінінград» та «Олександр Шабалін» вперше висадили десант на чорноморському узбережжі Кавказу.

    Свого часу при радянській владі там ніколи не могли зібрати таку кількість десантних кораблів. Навіть зі своєї чорноморської бригади десантних сил! На навчання на мис Опук 810 бригада часто висувалася комбінованим способом: гусенична техніка – морем на десантних кораблях ( як правило, один ВДК та два-три СДК), а колісна техніка -- своїм ходом по шосе через окружну дорогу навколо Сімферополя. На узбережжі між Опуком та Феодосією колісна колона (вона часто доходила скоріше при всіх недоліках: відносно низької, не більше 40 км на годину, швидкості, розтягнутість, низька керованість колони, традиційна для флотських підрозділів, навіть морпехів, порівняно з Сухопутними Військами, особливо з Груп військ), прибувала на узбережжя, обладновувала пункти господарчого довольства та пункти управління, включно з основним для комбрига, з якого той по прибутті кораблем починав керувати висадкою десанту. Комфорт комбрига і завчасно забезпечена для нього можливість жорсткого контролю за підрозділами, що висаджуються з корабля, надійний радіозв’язок, що надавала «колісна» рота зв’язку не тільки з висаджуючуюся на плав та на берег технікою, але і з командиром десантного корабля у телефонному (голосовому, а не ключем) режимі. Але це було спрощенням у бойовій підготовці, яке допускалося у РА та ВМФ задля максимального зменшення аварій та пригод з каліцтвом та загибеллю особового складу. Вочевидь, зараз від такого принципу росіяни отримали можливість відійти. Або смертність серед особового складу перестала бути стовідсотковою причиною зняття командирів з посад в разі досягнення ними результату, котрий вимагається, або російський матрос (солдат) став більш тямущім а командири – адекватнішими.
    Дійсно, однією з особливостей цих «раптових» навчань є майже повна відсутність техніки забезпечення – тільки бойова. Наприклад, було відзначено пересування з Ростову на полігон Раєвський ( від назви села Раєвка у Краснодарському краї, по аналогією з нашою Широколанівкою, де полігон іменується «Широкий Лан») на відстань більше 450 км колони бронетранспортерів та бойової  і командирської техніки на їх базі, кількістю у 80 штук, що дорівнює приблизно двом батальйонам, тобто неповному полку. Нехай і по шосейним дорогам, і колісна техніка ( дійсно ж, це не група радянських військ десь у Монголії чи у Забайкаллі, де по пересіченій місцевості 500-кілометрові марш-кидки здійснювали на гусеничній техніці, і не лише на легких БМП та МТЛБ, але й на танках!). Тобто і в наземній, і у військово-морській компоненті дійсно ставився акцент на те, що війська не матимуть часу зібрати «лахи» -- тільки сухпай та боєприпаси. Головне – швидкість та оперативність. Але такий варіант дій годиться тільки на невеликих відстанях, тобто на територіях співмежних держав. Наприклад, як це було у Грузії – хоч постачання перші тижні у росіян там не було, але можна було грабувати місцеве населення. Всі кафе, ресторани, крамниці, велосипеди, унітази і навіть виделки та чайні ложки – твої. В Україні росіянам є що пограбувати, навіть серед небагатого населення закинутих регресивних селищ та містечок Донбасу. Певна річ, що на цих навчаннях росіяни відпрацьовували далеко не захоплення Босфору, а значно ближчих теренів.

Певною фішкою цих навчань виявилось формування начебто не одного ДесО (абр. «десантний отряд», тобто корабельне з’єднання десантних сил), а двох. Перший, у складі прибульців з Балтики  «Калінінграда» та «Олександра Шабаліна» виконував роль відволікаючого, ложного загону десантних кораблів, що здійснює, чи намагається здійснити висадку на удаваному напрямку. Ці два ВДК у супроводі двох-трьох тральщиків та двох сторожовиків крутилися на виду Анапського порту ще до оголошення початку навчань. Десант, вочевидь, темрюкського та якогось іншого батальйонів було прийнято на борт начебто частково в порту Новоросійська, а частково на необладнаному узбережжі в районі мису Малий Утріш. В цей час справжнє корабельне з*єднання з ДесО та ударними кораблями отримало наказ вийти в море з Севастополя і за ніч дійти до акваторії Новоросійська – Анапи, при цьому відпрацьовувалися заходи по протидії підводним човнам та авіації Турції та НАТО (!). Значить росіяни збираються вчинити те, за що НАТО може застосувати проти них найдієвіше свої сили. Надводні кораблі, щонайшвидші, не встигнуть так оперативно відреагувати ( поки «заведуться», поки вийдуть зі своєї бази…). Човни ж повинні бути розгорнуті на позиціях завчасно. Також росіяни приділили достатню увагу протимінному забезпеченню: тральці тралили фарватери перед виходом з Севастополя (реально, за дві доби). Нічний перехід вздовж кримського узбережжя було здійснено на максимально можливих для зношених машин старих ВДК швидкостях. При цьому ескадрена швидкість оцінюється у 14-15 вузлів, що дозволило росіянам здійснити перехід  до Анапи за темний період  доби, тобто до настання світанку. Там почалися спільні перешиковування корабельних ордерів, дещо безтолкові ( навіщо змішувати удаваний, відволікаючий ордер з істиним?), але можливо обумовлені завданнями навчань все ж у «мирний» період, тобто дати десанту практику висадки на необладнане узбережжя комбінованим способом ( спочатку на плав, все, що плаває, а потім не плаваючу техніку – просто з корабля на берег). Смисл такого швидкісного кидка севастопольського ДесО до арапського берега, а потім назад може бути також і в тому, щоб взяти на борт, для висадки в Україні, в  Криму наприклад, важку бронетехніку, а саме танки і потім раптово висадити їх у Криму.

У цей час на полігоні Раєвка (Раєвський) та на аеродромах Анапи та Новоросійська приземлялися літаки та важкі транспортні вертольоти з особовим складом підрозділів тульської дивізії ПДВ та 45-го полку СпН ПДВ з Кубінки. При цьому особовий склад 45-го полку висаджувався парашутним способом і вночі. Перекидали їх з трьох аеродромів погрузки у центральній Росії. Також парашутним способом, як вночі, так і вдень здійснювалася висадка На Раєвський тактичної групи уральської бригади ПДВ. На полігоні всі ці підрозділи здійснили нічні та денні стрільби з усіх видів штатної індивідуальної та колективної зброї  та елементи орієнтування на абсолютно чужій місцевості за допомогою нової російської космічної навігаційної системи. Результат поки що не зовсім втішний. Але досвід молодших командирів, зокрема в спецназі, дозволив ПДВшникам не заблукати. При цьому росіяни цинічно використовували цивільні версії американського ДжіПіеСа. Також деякі підрозділи, зокрема тієї ж 7-мої гірсько-десантної дивізії з Новоросійська здійснили тренування у посадці висадці на великі десантні кораблі, що стало для них традиційним ще з першої війни проти Грузії 1993 року. Отож збільшення росіянами кількості десантних кораблів на Чорному морі, в тому числі і доволі старих типів, які втім знаходяться у чудовому технічному стані, мають доволі досконалу конструкцію, як для такого типу кораблів і цілком придатні для дій проти слабких суміжних країн, як Україна або Грузія, саме для того і слугує, щоб збільшити можливості по здійсненню раптових десантів проти завідомо слабкого супротивника на коротких (відносно океанських) відстанях. Зрозуміло, коли росіяни спробують сунутися цими силами у Середземку і там почнуть диктувати умови, то там ці застарілі (за обладнанням, перш за все) кораблі будуть швидко перетоплені. Певна річ, якщо американці з європейцями знову не прошльопають (так що і тут невеликий шанс у росіян є!). І Путін це розуміє. Тому і застосовувати їх буде саме у Чорному морі.

    Учбові питання, які відпрацьовували російські екіпажі та десанти, були наступними. Перше: «Вихід по тривозі в море». Далі послідовно «Прикриття державного кордону» Для України це насправді звучить як «Блокування державного кордону , узбережжя та його наступний прорив». Далі «Знищення кораблів супротивника угрупованням різнорідних сил та засобів». Тобто: кораблів української морської охорони та окремих кораблів українських ВМС, що спробують чинити перешкоди. Йде розрахунок росіян на раздрай та безлад в українському керівництві. Далі «Бій за висадку» і власне «Захоплення плацдарму на узбережжі». Та, власне, самого узбережжя.  Що власне і відбулося на завершаючому етапі російських навчань, коли все десантне корабельне з’єднання наступної ночі після неначебто тупцювань на траверсі Анапи, «метнулося кабанчиком» до узбережжя Криму, де й висадило на полігоні Мис Опук весь десант рано вранці 30 березня. Тобто раптовість висадки була відносно відпрацьована. Чи можливо буде її досягнути в разі реального нападу? Навряд чи! Бо так повелося, що в нас всі про всіх знають. Або, принаймні, точно здогадуються. Так, що тут все ж велику роль грає рішучість іншої, обороняючоїся, сторони чинити опір, спротив нападникам,( так і проситься «російсько-фашистським загарбникам»).
Щодо самої раптовості, то її досягнення має для російського командування достатньо проблем. В першу чергу тому що неможливо приховати зосередження великих військових контингентів біля кордонів суміжної країни. Місцеві мешканці Севастополя і Новоросійська розповіли, що росіяни до навчань готувалися за два тижні. Начальник прес-центру ВМСУ капітан І-го рангу Олег Чубук виправдовувався: «Заявка російською стороною подана вчасно, тому що полігони у Криму знаходяться у зоні відповідальності українських ВМС». За різними даними від тижня до двох. Певна річ, якщо на верхніх ешелонах працювала повна домовленість і ніхто нічого не розголошував, то у нижніх «ешелонах» не могло не бути витоку, особливо серед  тих, кому безпосередньо стріляти одне в одного. Щось на зразок «Так що, хлопці, будемо воювати?». Тим більше, як не дивно, серед російських військових побутують уяви, що в разі бойових дій проти них воюватимуть не тільки схильні до «компромісів» штатні українські військові, але й численні національно-патріотичні організації, УНА, УНСО, «Свобода», «Тризуб ім. Степана Бандери». Легенди живучі, хоча давно не мають під собою жодних обґрунтувань. А щодо української військової розвідки, то вона не могла не знати про наміри супротивника – російсько-фашистських стерв'ятників – ще задовго до ймовірних для ширшого загалу тижня – двох. От тільки ніяке військове керівництво не буде слухати наших розвідників. Наше керівництво – геть злюмпенізовані, збондаренкізовані-зколісніченкізовані зрадники.

Як все-таки Путіну з його «командармами» досягти хоча б часткової тактичної раптовості хоча б відносно до своїх перевіюваних військових? Певна річ, що для частин, розташованих на території внутрішньої Росії, це зробити легше порівняно з Севастополем, що намагається уникнути прямої війни, бо цілком віддають собі звіт, що після цього примирення народів буде неможливим. Учасники війни в Грузії за такий тривалий час встигли усвідомити, до яких саме наслідків це призвело. І поділитися невеселими думками з широким загалом не лише севастопольців, але і взагалі кримчан. Тому учасників цієї війни позвільняли в запас або перевели до внутрішніх округів, щоб вони не розповсюджували ганебних для кремлівського керівництва картин реальності. У військах повно молодих сержантів-контрактників, лейтенантів. Командний склад від командира батальйона і вище «зачищено», замінено «молодою порослю», у якої розчарування та зневіри – попереду. А кримчани резонно розмірковують: «Якщо росіян там ненавидять всі, то при чому тут ми?»  

Але все ж народ іноді буває важко обдурити. Отож, російське командування сповіщало підлеглим, що «раптові» навчання відбудуться, наприклад,  у першій декаді квітня. Але самі починають їх на декілька днів, максимум -- на тиждень, раніше. Так само діяли колись і, наприклад, у Групі Радянських військ у Німеччині. Раптова тривога звучала на день-два раніше запланованої і на 70 відсотків досягала своєї мети. Так само трапилось і тут, скоріш за все.
    Отож, ми спостерігали у даному випадку реальні передумови злочинної співдії, змови наших військових та дипломатичних працівників з противником, недружньою державою. У той же час Україна непрямо вчинила недружньо що до заходу. Наскільки це виправдано?
                                                                                                          
Володимир Доменський, військовий оглядач
Фото: 5.ua
   

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh